день?
– Ні, паничу, шесть; я бил шесть дньов.
«О, знов: “бил”, “дньов!”» – подумав Вася.
– Як же шість? Тут записано п’ять, – подивився Вася в книжку, – ну, так! Трохим Нужний п’ять день. Як же так?
– Та, мабуть, паничу, забили записать, а я шесть дньов бил. Ось даже спросітє у кого вам буде завгодно…
«Ох, як коверкають, ох, як коверкають», – з мукою думав Вася і, не розбираючи вже, давав стільки, скільки йому казали, не забуваючи кожному всунути книжечку.
– Ану, ви, чорняві на три пальці під носом… Розступіться, дайте дорогу!
– Еге ж, який проворний, підожди трохи!
– Та мені ніколи.
– Ну, а ти ж бачиш, що ми танцюємо, потанцюй і ти.
– Та їй-богу, ніколи. Мене панич швидко рощитають.
– Шо там таке? – спитав Вася, рощитуючи вже дівчат.
– Та парубок хоче рощот…
– А як його звуть?
– Корній Буряк. Буряк! – крикнув парубок.
– За тиждень?
– Тиждень.
– Ну, йди, бери!
– А книжка ж нащо, паничу?
– Прочитаєш завтра! – одвітив Вася і нахилився до грошей.
Парубок подивився на книжку, на дівчат, здвигнув плечима і, протовпившись, побіг за чоловіками, що сходили вже на греблю.
– Ну, й чудасія! – крикнув він, наздогнавши їх. – На придачу книжка!
– І тобі? – спитали декотрі.
– І вам хіба дав?
– Дав.
– Тю! Навіщо ж це?
– Ану, яка в тебе… «Від чо-о-го вме-р-ла Ме-ла-ся». І в мене така. Що ж це за знак?
– Може, це… що-небудь…. таке… – покрутив пальцем коло лоба Семен Нужний. – Розумне!
– Буде тобі розумне, – похмуро кинув Трохим, – як побачить становий!
– Ну да!
– От тобі й «ну да»! Хіба не пам’ятаєш, що було торік Карачівському вчителеві, як знайшли у нього книжки?
– Та то ж багато… А в мене одна.
– То все одно… Не бійся, якби що путнє, не давав би він даром… Кумедний, кумедний, а такого москаля підвезе, що… знатимем…
– Та де там! – вмішався Галка. – Хіба такий що зробить? Забавляється прямо з жиру та й годі! Він плохий! Ти ж чув, що він сьогодні говорив: «Я, каже, хочу з вами жити, як брат з братами. Я, каже, раз у раз можу і хочу бути вам у пригоді».
– Аякже! – вір йому! Говорити все можна.
– А що то він щось за якесь «просвіщеніє» казав. Усе щось «просвіщеніє» та «просвіщеніє»?
– Та дурний!
– Хто?
– Та хоч би й панич. Меле, меле… Тут їсти аж душа болить, а він щось базіка… Хоч би вже в школу їхав скоріше.
– Та він, кажуть, уже не поїде в школу, хазяйнувати буде. Та за Галькою бігати…
– Та ну?
– Побий мене Бог!
– Ну, й дурний. Попав дівку, катає її на шарабанах, дарує хустки, вчить
