казали, що то був лунь, інші – що інь. А яка різниця?
Він спочатку заговорив незрозумілою мовою, але потім обірвав себе, втямивши, що я нічого не розумію, і продовжив місцевою говіркою:
– Якби можна було намалювати…
– Я витяг з-за поясу шкіряний футляр, а з нього – дві навощені дощечки, з’єднані смужкою шкіри, і гостру паличку. Саме таке приладдя тут використовують замість блокнотів. Дивно, щось подібне я бачив у якійсь книзі про стародавній Рим.
Науковий редактор. Хоча такі таблички найперше асоціюються з Античністю, проте насправді їх використовували до початку ХІХ ст.
Ден доволі швидко намалював двох драконів. Один мав дві лапи і широко розкинуті крила, а у іншого лап було аж чотири, проте крил не видно.
– Лун! – він вказав на чотирилапого. – Інь! – стилос впився в крилатого. – Лун живе в ріках. Хтось каже, що він літає, хтось що – ні. Але інь літає точно.
В уяві я домалював до обох драконів язики полум’я, що начебто вириваються з пащеки.
– Полум’ям дихати вміють?
Ден зрозумів мене не зразу, тому мені довелося повторювати у різних формах.
– Про лун ніхто з освічених мужів такого не каже. Про інь кажуть, що він має полум’я, але не з рота. Як – не знаю.
– Пірати! – вигукнув хтось з китайців, проте ніхто не злякався.
Річ у тім, що китайський уряд заборонив морську торгівлю. Проте тут, на півдні, потреба в такий комерції настільки велика, а Пекін так далеко, що законів не дотримуються. Купців-контрабандистів офіційно оголосили піратами, що аж ніяк не заважає їм відкрито базуватися у портах. Більшість із них організувалися у такі собі мафії, причому голова мафії нерідко може обіймати значну державну посаду, займаючись… боротьбою з піратством, ну як же інакше? Ясна річ, випадки піратства все-таки бувають… Практично немає купця будь-якої нації, який би не грішив цим хоча б інколи. Але щоб нападати на європейський корабель – треба бути просто божевільними. На джонках зазвичай немає гармат, але навіть азійські кораблі з гарматами мають нижчі за європейські палуби, тому, якщо дійде до бою, то ми зустрінемо їх картеччю, і вони не зможуть ані стріляти, ані піти на абордаж, ані керувати кораблем. Так, пройшли повз. Хтось навіть пальнув у небо з мушкету – щось таки чули про європейську звичку салютувати.
Вечоріло. Каравелу хитало, часом хвилі перекочувалися через палубу. Я піднявся на корму. Здається, ця надбудова називається ютом[7]. І саме це порятувало моє життя.
Несподівано у вічі вдарило блакитне світло, і я побачив у метрах тридцяти від судна дракона, з рогів якого в каравелу (прямо в фок-щоглу!) била блискавка.
Я відчув поштовхи знизу та попереду, і майже зразу вибухнув один із фальконетів на носі корабля. Я впав, і це порятувало мене вдруге.
Клятий інь пролетів, і тепер звідусіль лунали зойки та звуки падіння тіл у воду. Я лежав і ніяк не міг зрозуміти, що відбувається.
Кормова частина верхньої палуби судна
