очевидним.
– І де це ти бачив мене без одягу?
На моєму правому плечі було витатуйовано герб, за яким моя німецька рідня має розпізнати мене. Це був геральдичний щит з малюнком дракона. Ясна річ, на гербі було зображено не луня і не іня, а європейського дракона… Ще вчора я б сказав – «дракона з європейських міфів», проте… А раптом вони таки існують у Європі? У цій реальності?
– Я не бачив. Бачили інші. Вони кажуть, цей звір схожий на чжаофен. Чжаофен перемагає різну нечисть. Цзигао був ученим і збирав зображення лунів, інів та чжаофенів. Але коли до нього завітав справжній, то дуже злякався!
Науковий редактор. Терміном «дракон» при перекладі на європейські мови замінюють чи не десяток китайських термінів. Не зайвим буде додати, що ієрогліф, яким у китайській мові позначають «лун», тобто доброго та мудрого дракона – явна піктограма, а історія писемності не знає випадків, коли б піктограмами позначали б вигадану тварину. Зауважимо, що 12-річний китайський календар виглядає так: рік миші, бика, барса, зайця, дракона, змії, коня, барана, мавпи, курки, собаки і свині. Тобто, усі тварини реальні – крім дракона(?). Марко Поло звернув увагу, що на стінах та воротах імператорського палацу намальовані лише реальні тварини – але серед них був і дракон. Зокрема, великий китайський лікар Лі Шічжень (1515–1593 роках) у своєму творі «Книга про коріння і трави» оприлюднив малюнки костей і муміфікованої лапи дракона. Якщо кістки можуть бути скам’янілостями, то муміфікація, навіть природна, свідчить про те, що вік цієї лапи – не більше кількох тисяч років.
– Ми взяли багато зброї, нести важко буде, – продовжив китаєць.
– А кидати шкода.
Ми мали дві рушниці й дві шаблі на двох, зокрема в мене була також шпага як запасна зброя, сокирка-пістолет та спис. Я не хотів його кидати, бо пам’ятав Клаусові слова, що у випадку нападу великого хижака виручити може лише спис. Ще був клунок, в якому була праща та кілька метальних куль для неї.
– Я вам раджу шаблю – останнє слово він вимовив німецькою – помістити за спину, а цянь – так він назвав шпагу – до поясу.
Що ж, у цьому був сенс – по справжньому довгий клинок з-за спини важко витягти. Мушкет Дена на відміну від мого, не мав ременя (більшість рушниць були такими) тому хлопець поклав її собі на плечі як коромисло. Я колись спостерігав, що китайці носять на коромислі важкі вантажі – і ми було рушили, аж раптом китаєць штовхнув мене й притиснув до землі – «піратська» джонка підходила до берега.
Так, цікаво… І гармати на ній все-таки були, хоча й старі, невеликого калібру, але ними можна було дати непогану відсіч. Ніхто з джонки не зійшов на берег, проте складалося враження, ніби хтось звідти уважно роздивлявся уламки каравели.
Аж раптом… Ден знову зметикував швидше, тож ще раз притиснув мене до землі. До берега, ніби привид, спокійно рухався ще один корабель. Європейський. Детальніше вночі не можна було розгледіти. Несподівано цей корабель розвернувся й відкрив вогонь, щойно котрась із гармат опинялася на одній лінії з джонкою, лунав постріл. Мабуть, у них також канонірів
