– але не факт, що влучу в голову, та й знову ж, не факт, що проломлю череп. Несподівано пролунав крик птаха. Ден здивувався. З-за скелі виїхало п’ятеро вершників. І вони звернулися до цих троглодитів!!!
Говорили вони явно китайською, але отаман – офіційним північним діалектом, якого я не розумів, а той, хто перекладав на місцеву говірку – говорив тихо. Власне кажучи, я міг би і столичний діалект вивчити, і місцевим оволодіти краще – мені завжди легко даються мови. Проте я не збираюся залишатися у Китаї – я твердо вирішив повернутися додому. Мені було страшно, як ніколи до того у житті. Вершники розмовляли з йеті, чи як його, в біса, там. Хвилини тяглися годинами, мені здавалося, що ніч давно повинна скінчитися.
Насправді ж пройшло хвилин п’ятнадцять-двадцять. Потім обидві сторони розвернулися та пішли геть. Але один з вершників поїхав разом із… Ну, з цими. Ден знову затиснув мені рота – боїться, що я заговорю, поки ворог ще близько. Але я не збирався такого робити. Нарешті, він сам порушив мовчанку.
– Не знаю, що робити. Погано навіть не те, що во- ни намовляли фейфеїв когось вбити. Погано те, що це ханці…
Тобто китайці. До речі, я далі всюди, де він казав – Хань, ханьці – міняю на Китай, китайці.
– Китайці, які служать чжурчженям-маньчжоу, причому – або я з ними не бився, або вони із прапорних військ.
Зрозумівши мою необізнаність, він пояснив:
– Далеко на півночі є народ – раніше вони називалися чжурчженями. Колись вони об’єдналися та захопили північний Китай. Потім і їх, і нас розбили татари. Зараз вони знову об`єдналися – під владою племені манчжоу…
Ага, маньчжури.
– В них є війська трьох народів. Свої власні, татарські (тобто – монгольські) та з тих китайців, що перейшли на їх бік. Або вже й виросли під їх владою, в їх державі. І в кожному з трьох військ є кілька загонів – найкращих. Які мають особливі прапори.
Науковий редактор. По вісім, проте в ті часи, про які розповідає Ден, ще не всі монгольські та китайські «прапори» завершили своє формування.
Ден зітхнув і продовжив:
– Ми билися з ними. Татарська частина війська робить набіги й жене людей у рабство. З ними і деякі загони китайців. І одного разу вони наштовхнулися на нас.
– Це на молодців Лі Цзичена? – назвав я селянського вождя, про якого читав ще в першому житті.
Ден спочатку не зрозумів – чи вдав, що не зрозумів – але потім…
– Ні, Лі Цзичен – він вимовив це ім’я зовсім інакше – в китайський мові один, здається, звук можна вимовити різними тонами. – Ні, Лі Цзичен тоді лише одним загоном командував. Спочатку з нами билися звичайні татари і звичайні зрадники. Їх ми розбили, але тоді на нас вдарили прапороносці. Татарська кіннота і китайська піхота. І, хоча їх було менше, вони відкинули нас. Як розповів один сотник… зі звичайних військ… якого силою змусили служити манчжоу, і він перебіг до
