(лише потім втямив, що це – галісійська):
– Пішов ∆∆∆, ∆∆∆ – гидкий для Бога!!!
Трикутниками я замінюю слова, яких не зрозумів. Втім, можна й здогадатися.
– Це не я чаклував! Навпаки, я молитву сотворив, щоб ти порятувалася! І ти не загинула! – хоча треба сказати, що молитва таки була, м’яко кажучи, неканонічною.
Нарешті ми дійшли до імен:
– Мартин…
– Філіпа-Инесса-Марсела-Ізабель.
Тим часом Ден позрізав з дерев гриби, керуючись одному йому відомими ознаками, ми їх підсмажили (китаєць, здається, бажав приготувати їх якось інакше, проте не знайшов, чим замінити традиційний посуд). Після вечері все якось легше пішло. Отже, її чоловік отримав призначення офіцером на Тайвань, на півночі якого є іспанські фортеці. Причому поїхав з новим комендантом та якоюсь інспекцією.
Я дещо здивувався, бо у голландців і офіцерів, і інспекторів на Формозу призначають і посилають не з метрополії, а з острова Ява, де знаходиться центр колоній. І щодо іспанців – я щось чув, що, як правило, призначають з Лусону. Тут, до речі, рідко кажуть «Філіппіни», а все більше Лусон, за назвою головного острову. Можливо, про того, хто підписав, кажуть, що він ворог лусонському наміснику.
Вони залишили доньку у родичів, та піднялися на корабель, але чоловік помер у дорозі. Хоча я щось не помітив у її голосі великої скорботи… Та й взагалі на кораблі понад двадцять чоловік померло, що тут часто буває – холодильників ще не винайшли, отож їжа дуже погана. Мимо Лусону, куди треба було зайти для поповнення припасів, їх пронесло штормом, до того ж, вони не могли визначитися, де точно знаходяться, бо й штурман помер, і його помічника змило за борт, і годинники усі водою залило – а тут визначати довготу не вміють без годинника.
Отож капітан – як водиться в іспанців, знатний дон[9], який лише командує, куди йти, а веде корабель штурман, вирішив дійти до берега і знайти якесь місце, що точно позначено на мапі і вже від цього танцювати далі.
А от як її підхопив вихор, вона не пам’ятала.
Засипавши вогонь землею та відійшовши десь із півкілометра, Ден знайшов якісь руїни, що, мабуть, були розвалені ще кількасот років тому. Від дощу – якщо буде дощ – він нас не захистить, проте у випадку чого оборонятися буде легше.
– Пане Ма Тин, я покараулю решту ночі.
В моїх вухах калатали церковні дзвони, ноги підкошувалися. У попередньому житті мені не везло з жінками. Ну, бувало, але ті, до кого я відчував щось більше… Вони чомусь сміялися просто мені в обличчя. Я так і не втямив, чому.
Зовнішність у мене була звичайнісінька – але чомусь інші хлопці зі звичайною зовнішністю рідко надовго залишалися без пари… Та що там зовнішність! Одна з тих, що сміялася з моїх залицянь, вийшла заміж за алкоголіка, завідомо знаючи, що він алкоголік. А Філіпа… Майнула гидка думка: «Куди вона подінеться?» Якби вона відштовхнула
Ну, може, з тих знатних, в яких усе що було – спис, щит, шкапа та собака. Але щит з гербом.
