вийшов у сусідній кабінет, зачинив за собою двері та обіперся об них. Намагався далі читати, але минуло чимало часу, перш ніж він зміг примусити себе зрозуміти зміст листа.
«Не знаю, чи ти зможеш пробачити мені колись те, що я йду. Я вчиняю підло, плачý такою невдячністю за Твою величезну доброту, якої я ніколи не забуду. Але довше залишатись я не могла. Присягаюсь Тобі, у мене був тільки один вихід – смерть. Я лише слабка й бідна жінка. Я не могла піднятися до вершин героїзму. Багато місяців я боролась із цією думкою. Може, я ніколи не буду щасливою, може, ніколи не зазнаю спокою. Але я не мала права відібрати себе він нашої Маріоли і від нього.
Я пишу хаотично, бо мені важко зібратися з думками. Сьогодні річниця нашого шлюбу. Я знаю, дорогий Рафале, що ти приготував для мене подарунок. Було б не порядно, коли б я його прийняла від Тебе саме зараз, коли вже вирішила безповоротно йти.
Я закохалася, Рафале. І це кохання сильніше від мене. Сильніше від усіх почуттів, що я їх маю і завжди мала до тебе, від безмежної вдячності до найглибшої поваги і подиву, від щирої доброзичливості до прив’язаності. На жаль, я тебе ніколи не кохала. Я дізналася про це тоді, коли на своєму шляху зустріла Янека.
Я їду далеко і будь милосердним до мене – не шукай мене! Благаю, змилуйся наді мною! Знаю, що ти великодушний і безмежно добрий. Рафале, я не прошу в тебе пробачення. Я не заслужила на нього і свідома того, що ти маєш право ненавидіти мене та гордувати мною.
Я ніколи не була гідна тебе. Я ніколи не могла досягнути твого рівня. Ти сам про це надто добре знаєш. Тільки твоїй доброті приписую те, що ти завжди намагався не показати мені того. Твоя доброта принижувала і мучила мене. Ти оточив мене розкішшю й увів до кола людей твого світу. Ти засипав мене дорогими подарунками. Але я, очевидно, не була створена до такого життя. Мучили мене і вищий світ, і багатство, і твоя слава, і моя ницість поряд із тобою.
Тепер я свідомо йду в нове життя, де, можливо, на мене чекає найбільша нужда, у будь-якому разі – важка боротьба за кожен шматок хліба. Але я боротимуся поряд із людиною, яку безмежно кохаю. Якщо я своїм вчинком не вбиваю шляхетності твого серця, якщо зможеш, заклинаю тебе, забудь мене. Я точно знаю, що незабаром ти здобудеш спокій, бо ти такий мудрий. Напевно, ти знайдеш іншу, стократ ліпшу від мене. Бажаю тобі від усієї душі щастя. Я також буду щаслива, коли довідаюсь, що тобі добре.
Я забираю Маріолу, бо без неї не зможу прожити однієї години, сам добре знаєш. Не думай, що я хочу вкрасти у тебе найдорожчий скарб, який є нашою спільною власністю. Через кілька літ, коли ми вже обоє спокійно зможемо заглянути у минуле, я дам про себе знати.
Прощавай, Рафале. Не суди мене за легковажність і не думай, що зможеш якимось чином вплинути на моє рішення. Не відступлю від нього, інакше – смерть. Я не вміла обманювати тебе, і знай – я була тобі вірною до кінця. Прощавай, будь милосердним і не намагайся знайти мене.
Беата.
P. S. Гроші та всі коштовності я залишила у сейфі. Ключ від нього я поклала в шухлядку у твоєму письмовому столі. З собою забираю лише речі Маріоли».
Професор
