об собі тільки промишлятиме; а годуйте один одного сими ложками, то не загинете з голоду».[12] Розумні були стародавні люде! Багацько в їх було таких приказок, що буцім так собі, витребенька, а розмізкуй лиш, до чого воно йде, так ой, ой, ой! Отак же й нам, що взялись протирать очі своїм землякам, треба один одному пособляти, один одному радити; а то не буде добра з нашого писання. І латини добре знали, що робиться од конкордії,[13] а що од дискордії; да й батько козацький, старий Хмельницький, не згірше того латиша Саллюстія промовив, умираючи:
«Тим і сталась, каже, страшенная козацькая сила, Що у вас, панове молодці, була воля й дума єдина!».
Тепер не така вже година настала, щоб брязкотать шаблюками. Ляхів і татарву мов дідько злизав, усе втихомирилось; прийшла пора поорудовать ще головою. Нуте ж, робіть усе так, щоб і Богу була хвала зате, що дав нам розум, і людям темним було видно кругом, як од свічки, що стоїть на високому ліхтарі. Не протів чого ж то й читається в Євангелії: «Тако да просветится свет Ваш пред человеки, яко да видят ваша добрая дела и прославят Отца вашего, иже на небесех».
Їду знов на три місяці на Вкраїну. Присилайте Ваші картинки в Чигирин з надписом: «Михаилу Грабовскому». Я в його буду, і він знатиме, куди міні їх переслать, да розтолкуйте міні хорошенько, що і як Ви хочете робить; а то не второпаю, що для Вас компоновати. Бувайте ж здорові!
Щирий земляк
П. Куліш.
Рука власна.
«Р. Б. 1844,
Іюня 5 дня,
зъ Кієва».
Їду через три дні.
41. Т. Г. Шевченка до В. М. Рєпніної
8–10 червня 1844. С.-Петербург
Будущей весною, коли Бог поможет окончить дело с владельцем братьев, тогда-то приеду в Малороссию. А коли нет, то и сам не знаю, куда я поеду.
Теперь же, кроме льстивых, подлых писем помещику моих родственников, я ничего не пишу, искусство оставил в прошлом, а в Академию прихожу как на покой; горько, ужасно горько, но быть так, коли иначе не делается.
42. В. М. Рєпніної до Т. Г. Шевченка
19 червня 1844. Яготин
19 июня 1844. Яготин.
Да, да, мой добрый Тарас Григорьевич, я, бу[дучи] родною сестрою, я не хотела Вас огорчать… не могла не удивиться молчанию Вашему… папенькой, к которому Вы непременно хотели… с Алексеем Васильевичем, от которого… получили, я уверена, дружеские отзывы… не взялась за перо, чтобы бранить Вас, а, напротив, чтобы стараться утешить Вас хоть сколько-нибудь; от грустного Вашего письма навернулись слезы у меня на глазах. Я так понимаю, [что] в Вас происходит, я так много думала о том, что Вас так теперь болезненно занимает… переносите ужасные испытания – да поможет Вам Господь! Никто, я думаю, как я, так горячо не присоединяет своих желаний к Вашим, дабы Вам во всем был успех! О, не откажите уведомить меня, когда Вы совершенно будете спокойны насчет братьев Ваших; я ник[огда] не смела Вас о них спрашивать, [хоть не] раз собиралась, но всегда слова з[амирали] на устах моих. Я хотела… благодаря доказательст[вам] веры
Се вже опісля перевернули його старосвітську гуторку на запорожців, що буцім їх так годувала матушка.
Згоди.
