– сю?
– Лесько? Ти що, п’яна?
– Ні. Я лише трошки випила… парочку самбук… абсент… рево…
– Ти де?
– Де? Де завжди… ти приїдеш?
– За десять хвилин. Нікуди звідти не йди.
– Добре, – у телефоні почулись гудки, – нікуди не піду… нема куди…
Як болить голова! Печуть губи. Нестерпно хочеться пити. І дико нудить. Леся спробувала розплющити очі. Кімната попливла, а новий напад болю змусив її застогнати.
– Принцеса нарешті прокинулась?! Ти зовсім з’їхала з глузду? То зникла на два тижні! То в повному бойовому мейкапі набралась до чортиків! Що з тобою відбувається?
– Я була хвора…
– Чим?! Анорексією? Ти себе в дзеркало бачила?
– Не кричи, – Леся стисла руками голову, потерла скроні й застогнала, – будь ласка…
– Не кричи?! На тобі сукня висить, як на вішаку, а ти ще й бухаєш?! Жити набридло?! Так ти нашій викладачці скажи! Вона тобі на халяву харакірі зробить! Весь тиждень тебе незлим тихим згадує!
Кожен звук вибухав у голові тисячами тупих ударів, розходився хвилями по тілу й викликав нудоту. Здавалось, що в животі хтось включив вібрацію, і вона змушувала все тіло дрібно тремтіти.
Леся спробувала підвестись і застогнала від болю, у скроні впились тисячі пекучих голочок, на потилицю наче тиснув хтось сильний і невблаганний, змушуючи її знову лягти та накритися з головою.
– Ти ж мене врятувала… дай попити… води.
– Ага, склянка води – і ти знову п’яна?
– Ярко, мені так паскудно…
– А щоб тобі… Зараз щось придумаю.
Ярина пішла на кухню, за хвилину увімкнувся міксер, і Леся, втиснувши голову в подушку, вібрувала разом з його гудінням. У роті пересохло, знову почало нестерпно нудити, і вона раптом згадала про «заземлення».
– Гірше все одно не буде.
Леся повернулась на спину й опустила одну ногу на підлогу. Як не дивно, їй стало трохи легше, вдалося сфокусувати погляд на квітці світильника та навіть здалось, що за кілька хвилин усе минеться.
– Тримай, ґоґоль-моґоль.
Леся болісно скривилась. Ярина вирвала її з блаженного заціпеніння, і тепер голова знову розколювалась.
– Цікаво, як ти свій вигляд Славкові поясниш?
– Була хвора…
Розділ 9
Пробудження. Повільне, як виринання з безодні, болюче, як укуси тисячі комах, і божевільне, як страшний сон.
Він спробував вдихнути й зрозумів, що не може, щось у горлі заважає, займає весь простір і не дає навіть ковтнути. Миттєво з’явилась паніка. Ослаблою рукою він спробував позбутися того, що вбивало його. Щось пронизливо запищало збоку, і, здавалось, від цього звуку вибухнув мозок. Простір навколо наповнився тупотом, гамором, і коли його легені мали от-от вибухнути, у них пекучими хвилями влилось повітря.
Він знепритомнів.
– Тьома…
