поглядом.
Раптом вона відчула неспокій, так наче все це вже було, і зараз повинно статися щось погане, щось страшне. Леся напружилась і вперлася руками йому в груди. Руслан перервав поцілунок, зникло відчуття контакту, близькості. Леся чула, як він відсунувся вбік, але ще секунду боялась розплющити очі, наче завинила перед ним.
Руслан сидів збоку й насторожено дивився на дівчину.
– Щось сталося?
– Ні.
– Якщо не хочеш… Ми доп’ємо вино, і я відвезу тебе додому.
Леся бачила, яка величезна напруга ховається в його погляді, стиснуті губи ледь побіліли.
Її вабило до нього, і вона не могла зрозуміти, чому злякалась. У звуках лісу не було нічого зайвого чи чужого, сонце лоскотало шкіру крізь гілля сосен, а її тіло мліло, вимагаючи продовження.
Леся простягла руку, усміхаючись, вхопила його комірець і потягла до себе…
Вони стояли біля дверей її квартири, і Руслан, міцно обіймаючи, лоскотав подихом її вухо. Леся притислась чолом до його грудей, щоб сховати обличчя у волоссі. Вона почувалась щасливою, як ніколи до того, і не хотіла, щоб Руслан бачив усмішку, що, як їй здавалось, робила обличчя дурнувато-задоволеним.
– Ти як Ру.
– Ру? А хто це?
– Не можу повірити, що ти не читала.
Леся хитнула головою.
– І навіть мультфільму не бачила?
Він дражнив її, говорячи тихо, знав, що з голосу ще не зникли ледь хрипкі нотки, і в Лесі від того перехоплювало подих.
– Каюсь… То хто це?
– От тобі й домашнє завдання, завтра перевірю.
Завтра… Дівчина обійняла його за стан і притислась сильніше. Здавалось, він піде – і зникне те диво, що змушує її серце шалено битись.
Леся глибоко вдихнула й відважилась запитати:
– Може, зайдеш на чай чи каву?
– Вибач, не сьогодні.
Щось болісно смикнулось біля серця й потекло вниз холодною хвилею.
– Чому?
– Тільки не ображайся, – Руслан чмокнув її в носа, – у мене завтра дуже важлива зустріч. Потрібно підготувати ще купу паперів, зустрітися з Артемом і все обговорити. Я зателефоную завтра, як тільки звільнюсь, і ми домовимося про зустріч.
Він зігнутим вказівним пальцем підняв її підборіддя й заглянув у очі.
– Лесю, знай: мені байдуже, чи до сьогодні в тебе хтось був, тепер ти – моя жінка.
І Руслан поцілував її так владно та пристрасно, що губи пашіли ще довго після того, як він пішов.
Розділ 7
Автомобіль летів трасою на величезній швидкості. Артем стискав кермо й нервово матюкався крізь стиснуті зуби, а Руслан переглядав теку з паперами та намагався згадати, у який файл поклав ключ адміна до свого сайту.
– Ну ти скажи, яке падло! Як він міг пообіцяти таке за нашою спиною?
Артем ударив кермо долонею, і машину ледь хитнуло
