рсель! – Леон Губер схвильовано торкався верхнього ґудзика свого білого халата.
Лаборантка швидко підбігла до професора. Низькоросла, із коротким волоссям нафтового відтінку. Вона пильно споглядала за професором, поки він, стоячи навпроти білої дошки, вивчав виписану фіолетовим маркером формулу. Колір безумства – саме так цей колір називав Леон Губер, для якого наука стояла на одному щаблі із високим мистецтвом. У кріолабораторіях Губер ніби зазирав світові під спідницю і охарактеризовував його еротичні нюанси без хтивого підґрунтя. Він кожну цифру перетворював на музичну ноту, а графіки – на сюрреалістичні картини. Більшість колег не розуміла цих його порівнянь науки із мистецтвом, особливо чудернацьку «необхідність» присутності теології або реліігії – як кому – у дослідах. Однак професор не зважав ні на що. «Наука і є Богом», – казав він. Електрони, фотони світла, гравітація, чорні діри, мідь, вода – усе це Бог, адже за їх відсутності відсутнє і саме життя. Дрібні частинки, з яких складається світ, претендують на ім’я справжнього божества. А відсьогодні Губер став ще на крок ближче до пізнання незвіданого.
Ерсель Кауфман на мить затримала погляд на його короткій борідці, а згодом зважилась зазирнути у глибокі сірі очі. Заплямоване втомою обличчя, попри вік, не втрачало шарму.
Ерсель Кауфман тримала теку із документами напоготів. Промайнуло кілька секунд, перш ніж професор відволікся від своїх думок і звернув увагу на лаборантку. Як і більшість працівників команди, Ерсель офіційно вважалась підлеглою Губера, але він терпіти не міг офіціозу, ба навіть більше – вважав усіх однаково рівними.
– Дай-но мені ще раз характеристику нашого кристала.
Жінка поспішно передала йому теку із зображеннями структури фосфіду ніобію[2]. Ще з двадцятих років минулого століття вчені полювали на ферміони Вейля[3], намагаючись створити частинку певного виду симетріії з відсутньою масою. Тепер, коли один із цих напівметалів був зовсім поряд, професора Губера охоплювало приємне хвилювання. Він добре усвідомлював, що його відкритя дасть неабиякі можливості ученим усього світу.
– Усе готово? – запитав професор.
– Давно, – Ерсель засяяла щирою юною усмішкою. Науковиця Дрезденського інституту досліджень твердого тіла та матеріалів Лейбніца, якій от-от мало виповнитись тридцять, нагадувала професорові чорну діру – загадкова, однак притягує до себе все у радіусі Всесвіту.
– Чекаємо, доки ви скеруєте вимірювання термоелектричного транспорту.
– Гм.
«Це аномалія, – лиш губами промовив він, – у всіх сенсах аномалія».
– Думаєш, вийде? – професор востаннє запитально звів брову та кивнув у бік дошки.
– Звісно! Це ж давно підтверджено теоретично. Не бачу жодних перепон, щоб щось пішло не так.
– Мила Ерсель надихає. Як завжди.
Леон Губер тихо засміявся та разом із лаборанткою рушив до дверей, що вели до комп’ютерної лабораторії. Усередині троє науковців схилилися над моніторами в передчутті надважливого відкриття. Кожен зосереджувався на власній роботі. Процес не повинен був тягнутися довше кількох хвилин: зафіксувати дані та внести до бази. Найважливіший крок – проаналізувати отримані дані з сусідньої лабораторії – повинен був зробити високий американець Морґан Еббот, професор кафедри фізики Каліфорнійського університету. Попри хвилювання, всі непохитно вірили у свій успіх.
Вони повинні-таки зафіксувати аномалію!
Ентузіазм колег підтримував і сам професор Губер, хоч і доволі стримано. Він прекрасно розумів, що у науці неможливо бути впевненим у чомусь на всі сто відсотків. Із плином часу змінювалися технології, а разом з ними удосконалювались людські погляди. Сивочолий професор уявляв, як сьогоденні теорії за кілька років припадатимуть пилом на поличці шкільних бібліотек, даючи поштовх новим творінням.
– Починайте, хлопці, – впевнено дав команду Губер та швидко попрямував до виходу.
– А ви хіба не братимете участь? – Александер Бунге, чоловік із глибоко посадженими очима та світлим гарно вкладеним волоссям здивовано дивився на керівника.
Цей науковець із першого дня співпраці не міг зрозуміти підходу Губера до таких важливих проектів. Александера дратувала певна меланхолійність дій професора, хоча вона й була поєднана із міцною виваженістю та впевненістю. Проте Бунге був переконаний, що такої суміші не повинно бути у голові співробітника глобальної компанії «IBM Research»[4]. Робота із квантами вже давно повинна була перетворити Губера із тюхтія на монстра наукового світу. Старий дивний тюхтій – і такий могутній! Тридцятичотирирічний Александер Бунге завжди мріяв про такі ж можливості, натомість вважав себе хлопчиськом, який грався у пісочниці.
Фосфід ніобію (NbP) – темно-сірий кристал, який складається із об’єднання металу ніобія та фосфору. (
Ферміони Вейля, або квазічастинки Вейля – електрони, в яких відсутня маса та взаємодія між собою, однак наявна підвищена рухливість. У лабораторних умовах проявляються у збудженні внутрішньої решітки кристалу, крізь який проходять електромагнітні промені. Щоб знайти ці частинки, необхідне надзвичайно точне підлаштування хімічного складу матеріалу. На відміну від електронів, вони не схильні до зворотного розсіювання, при якому частка наштовхується на перешкоду та втрачається для струму – ферміони Вейля або проходять, або обтікають її, через що здатні призвести до появи надшвидкісної електроніки.
«IBM Research» – найбільша промислова дослідницька організація, яка налічує дванадцять лабораторій на шести континентах. Почала свою роботу в 1945 році в Нью-Йорку, США.
