розсудливістю, проте від допомоги прислуги навідріз відмовився.
А тітонька, охаючи й ніяковіючи, все ніяк не могла опанувати себе. Усе здавалося їй занадто шикарним, усе їй треба було роздивитися, до вього торкнутися. Нарешті, спільними зусиллями Дороті, Желеї Джемб і ще двох покоївок тітоньку вдалося одягнути й причесати, і вона вийшла у вітальню, де вже походжав дядько Генрі, в усій красі.
Дядько Генрі не тільки прийняв ванну, але й привів у порядок бороду і вуса, й тепер виглядав вельми респектабельно.
– Скажи-но, Дороті, – звернувся він до племінниці, – чи не занадто я вирядився? Тут усі так ходять?
– Усі, крім Опудала й Косматого чоловічка, – пояснила дівчинка. – А, скажімо, Залізний Лісоруб і Тік-Ток взагалі не одягаються, бо зроблені з заліза. Ось побачиш, всі придворні одягнені так само, як ти, хіба що діамантів на них більше.
– Та ти просто франт, Генрі! – вигукнула тітонька, окинувши чоловіка критичним поглядом.
– Подивися краще на себе, – образився той, – розпустила хвіст, як павич!
– Ти маєш рацію, – важко зітхнула тітонька, – ми невинні жертви цього, як його…
– Етикету, – підказала Дороті.
– Ось-ось! Не думала я, що на старості доведеться вбиратися по дві години!
– А зараз я покажу вам палац, – усміхнулася Дороті. – Ходімо!
І вона провела їх коридорами і залами палацу, представляючи на ходу всім зустрічним, а потім показала свої апартаменти, що розташовувалися неподалік.
– Отже, все це правда?! – охала тітонька, розкривши від здивування рот. – Значить, чарівна країна і справді існує? І це не сон? Але де всі ці дивні створіння, про які ти згадувала?
– Справді, де Опудало? – поцікавився дядечко.
– Опудало гостює в Залізного Лісоруба, – відповіла дівчинка. – Він скоро повернеться, і тоді ви познайомитеся. Впевнена, він вам сподобається.
– А Чарівник Смарагдового міста? – поцікавилася тітонька.
– Побачите його за обідом. Він живе тут, у палаці.
– А Джек-Гарбузова голова?
– Джек живе за містом, на своєму гарбузовому полі. Незабаром поїдемо до нього і заодно відвідаємо професора Ученого Жука. Тік-Ток з Косматим чоловічком, напевно, теж прийдуть на обід. А зараз заглянемо в курник до Біллини.
І вони вирушили на задній двір, де серед овочевих грядок стояв маленький будиночок. На його ґанку грілася на сонечку жовта курка.
– Доброго ранку, господине! – заплескала вона крилами, побачивши що наближається Дороті. – А я тут сиджу, тебе чекаю. Думаю, зайде до мене Дороті, чи ні. Це твої родичі?
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
