це неможливо, Ваша Величносте!
– Неможливо?! – розгнівався Король. – У камеру тортур його! Розрізати на дрібні шматочки й згодувати семиголовим псам!
Підоспілі стражники відразу вхопили бідолаху й потягли в глиб печери, а Король знову звернувся до присутніх:
– Слухайте всі! Якщо новий командувач відмовиться виконувати мої накази, його чекає така сама доля! А тепер відповідайте: хто очолить похід на Смарагдове місто?
Ніхто не наважувався відповісти, всі стояли, як укопані. Раптом з солдатських лав вийшов старий-престарий ном. Вуса в нього були завдовжки такі, що він обмотував їх навколо шиї, щоб не спіткнутися при ходьбі.
– Можна поставити кілька запитань Вашій Величності? – звернувся старий до Короля.
– Запитуй.
– Чи правда, що в Країні Оз живуть одні добряки й веселуни?
– Чиста правда.
– Живуть собі розкошуючи й горя не знають?
– Цілковита правда.
– І немає між них нещасних і незадоволених?
– Жодного.
– В такому разі, Ваша Величносте, – мовив вусань, – я беруся за цю справу. Терпіти не можу добряків, а від веселунів і щасливчиків мене просто нудить! Тому я люблю Вашу Величність. Призначайте мене генералом, і я покажу їм справжню злість! Обіцяю завоювати і знищити жителів Озу. Якщо не зможу цього зробити, то готовий стати поживою для голодних семиголових псів.
– Оце вояка! – зрадів Король. – Інша розмова! Тебе як звати, Генерале?
– Гуф, Ваша Величносте.
– Прекрасно, Генерале Гуф! Заходь до мене в печеру, обговоримо деталі, – і, відвернувшись від новоспеченого Головнокомандувача, Король гаркнув на всю печеру:
– Номи-солдати! Відтепер і до тих пір, поки його не розріжуть на дрібні шматочки і не згодують семиголовим псам, ви зобов’язані коритися Генералу Гуфу. За найменшу провину вас чекає суворе покарання! Розійдись.
З цими словами Король пішов з балкона і повернувся в печеру, де його вже чекав Гуф. Генерал-новачок нахабно курив люльку, розвалившись на аметистовому стільці та спершись рукою на поручень трону. Дим він пускав прямо в обличчя монарху, котрий навіть розгубився від такого нахабства. Гуф зовсім не був дурним і знав, що саме так і слід поводитися з Королем, інакше той подумає, ніби він боїться. Побачивши Короля, Гуф недбало кинув:
– Ви щось хотіли мені сказати, Ваша Величносте?
– Чи ти не занадто вільно почуваєшся в моїй присутності? – поцікавився Король.
– Якраз так, як і треба, – холоднокровно хитнув головою Гуф і пустив кільце диму, та так влучно, що дим потрапив прямо в ніс Королю й змусив його чхнути. – Бажаєте завоювати Смарагдове місто? А крім мене ніхто не в змозі цього зробити, тож і вимагаю люб’язності, поки не виконаю ваш наказ, а потім…
– Що потім? – злорадно поцікавився Король.
– А
