але жоден із них не скидався на люб’язного екскурсовода. Він тоскно озирнувся. Якийсь тип вмостився на сидінні поруч. Кліфтон не хотів витріщатися на свого супутника, але той сам назвався, і Гаррі придивився до нього пильніше.
– Моє ім’я – Пет Квінн, – виголосив той із легким ірландським акцентом.
– Том Бредшоу… – Гаррі машинально підвів руку, щоб потиснути новому сусідові. Чорт, оці кайданки…
Квінн не був схожий на злочинця. Його ноги ледве торкалися підлоги. Мабуть, зростом він не більший, аніж п’ять футів. А більшість бранців кремезні та опецькуваті. Натомість Квінн виглядав так, що його міг здути порив вітру. Його рідке рудувате волосся вже почало сивіти, хоча на позір йому було десь років сорок.
– Ти, мабуть, уперше? – впевнено поцікавився Квінн.
– А що – це так очевидно? – сіпнувся Гаррі.
– Авжеж, це написано на твоєму лобі…
– І що ж там написано?
– Що ти не підозрюєш, що буде далі…
– А ви, либонь, не вперше?
Той хихикнув.
– Я вже одинадцять разів опиняюся у цьому автобусі або й дванадцять.
Гаррі усміхнувся – вперше за останні кілька днів.
– А за що тебе посадили? – спитав сусід.
– Втеча, – відповів Гаррі не вагаючись.
– Та ти що? – вразився Квінн. – Я утік від трьох дружин, але мене за це жодного разу не засудили.
– Та я не дружину покинув, – сказав Гаррі, згадавши про Емму. – Я покинув Королівський флот.
– І скільки тобі за таке припаяли?
– Шість років…
Квінн присвиснув крізь два зуби, що залишилися.
– Чималенько. А хто був суддею?
– Еткінс, – спохмурнів Гаррі.
– Арні Еткінс? Тобі попався не той суддя. Якщо знову будеш судитись, переконайся, що маєш правильного суддю.
– А я й не знав, що можна обирати суддю…
– Пхе, ти не можеш, – сказав Квінн. – Проте є способи уникнути найгіршого.
Гаррі уважніше поглянув на супутника, але не перебивав його.
– Є кілька суддів, вони працюють почергово, і треба постаратись уникнути двох із них будь-що. Один – саме Арні Еткінс. Він полюбляє призначати довгострокові терміни.
– А як його уникнути? – запитав Гаррі.
– За моєї пам’яті Еткінс головував чотири рази за останні одинадцять років. Тож, якщо виникала загроза зустрічі з ним, я симулював епілептичний напад, і охоронці змушені були відвезти мене до судового лікаря, отак!
– То ви – епілептик?
– Тьху, – сплюнув Квінн. – Ти неуважно слухаєш.
Голос бранця звучав роздратовано, і Гаррі замовк.
– А коли мене відпускав лікар, мою справу вже передавали іншому судді…
Гаррі здивовано засміявся.
– Невже вам таке вдавалося?
– Не
