три сторони трикутника: кохання – шлюб – щастя. Не випадково втіленням «запашної рожевої радості і запашного рожевого щастя» у романі стала Марта – одружена жінка, у долі якої кохання і шлюб взаємосправдилися. Автор відстоював абсолютну нагальність реставрації основ патріархальної сім’ї, адже шлюб – інституція, яка призначена тривати і протистояти соціальному хаосу. Він виконує завдання зі збереження роду людського, а разом з тим поєднує любовну втіху двох статей і щастя. Улас Самчук повертався до узвичаєних норм і моделей поведінки, за якими, на його думку, людина ХХ століття вчилася б мистецтва кохати і мистецтва бути щасливою. У цьому плані його творчість, перефразовуючи тезу С. Павличко, може стати «полем ґендерної боротьби».
На твердій землі
We measure history by its catastrophes, we recall the weather by its storms, but the periods of peace and joy – who can describe them?
Коли я наважився на цю карколомну авантюру – набути власний будинок із шести кімнат з пивницею, за дванадцять тисяч і сімсот доларів, маючи на конті Королівсько-Канадського банку всього лиш тисячу сімсот готівкою, – мені здавалося, що я наважився як не на справжнє самогубство, то в кожному разі на якусь довічну каторгу, з якої не було вороття. Це коштувало мені не тільки багато доларів, але ще більше безсонних ночей, ніби я збирався ограбувати банк, або виконати атентат. Причин для цього було чимало, а головне – що після довгого одісейного блукання по широкому, розбурному світі, я ступив нарешті на тверду землю великого, спокійного континенту з його іншим, відмінним ладом, до якого я не мав доступу і на грані якого стояв грізний, вогненний напис: Небезпека! Вступ заборонений!
Але я відважився ту заборону порушити, жереб кинуто, і ось я вперше за всі свої тридцять вісім років життя зробився власником пречудного кусника нашої планети, тридцять два фути широкого, сто вісім довгого, під кокетливим горбиком звивистої вулиці Ґлен, де пишався в західному сонці, на два поверхи, «мій дім – моя фортеця»[6], з верандою колоніального стилю, до якої від хідника вело тридцять двоє не дуже надійних, бетонових східців.
На початку цей дім і ця фортеця уявляли собою лишень містерійно занедбану порожнечу з атмосферою запаху тютюну, правдоподібно «оґдену», зі стелями, розписаними примарними розводами, які понуро, кожної хвилини, погрожували звалитися на голову, з помостами, які мало чим різнилися від звичайного хідника на вулиці, і кухнею, у якій, можна припускати, замість варити їжу, тридцять років кували кінські підкови.
Аґент продажу реальностей новозаснованої, але вже відомої агенції «Снилик і Ко», з вулиці Дандес-Захід 33, якого я просив щось подібне для мене вичарувати, виконав своє завдання зразково і тим самим заощадив мені принаймні дві і пів тисячі готівкою.
Бо засадничо, мій дім (дозвольте на майбутнє його так величати) робив
Ми вимірюємо історію за її катастрофами, згадуємо погоду її бурями, але періоди миру та радості – хто їх може описати? (Х’ю Макленнан; Hugh MacLennan; 1907–1990).
Мій дім – моя фортеця (англ. My home is my castle) – англійська приказка.
