але не зважився. Одержав наступну програмку. Відчинено від десятої до десятої.
У вітрині книгарні вгледів «Літературного порадника» Дюрербунда. Надумав купити, змінив це рішення, потім знов повернувся до нього, часто зупиняючись у різну пору дня перед вітриною. Книгарня здавалася мені такою занедбаною, книжки – такими покинутими. Зв’язок світу з Фрідляндом я відчував тільки тут, і зв’язок цей був такий ненадійний. Та позаяк будь-яка занедбаність оживляє в мені тепло, то невдовзі я відчув, що книгарня може подарувати щастя, і якось ступив до неї, щоб бодай побачити її всередині. Наукові твори там не потрібні були, й тому полиці мали, по суті, ще белетристичніший вигляд, ніж у міських книгарнях. Літня жінка при схованій під зеленим абажуром електричній лампочці. Чотири-п’ять щойно розпакованих примірників часопису «Кунстварте» нагадали мені про те, що вже почався понеділок. Відмовившись від моєї допомоги, жінка дістала з вітрини книжку, про існування якої навряд чи й здогадувалася, дала її мені в руки, здивувалася тому, що я помітив її крізь укриту памороззю шибу (насправді я побачив її ще раніше), і заходилася шукати в конторських книгах ціну, якої не знала, а її чоловік саме кудись пішов. Зайду потім, увечері, сказав я (була п’ята година пополудні), але слова свого не дотримав.
Райхенберґ.
Ніколи нічого не знаєш про справжні наміри людей, що ввечері в якомусь невеличкому містечку швидко проходять повз тебе. Якщо вони живуть за містом, їм доводиться користуватися трамваєм, адже відстані надто великі. А якщо вони мешкають у самому містечку, то ніяких відстаней, по суті, нема, і нема причини так швидко ходити. І все ж люди розгонистою ходою перетинають цей круглий майдан, який не був би завеликим для села й ратуша на якому своєю несподіваною величиною робить його ще меншим (своєю тінню ратуша може накрити його цілком); коли стоїш на малому майдані, ратуша здається такою непомірно великою, що це перше враження хочеться пояснити просто малими розмірами майдану.
Один поліцейський знає адресу робітничої лікарняної каси, другий не знає адреси філії страхового товариства, третій не знає навіть, де Йоганнесґасе. Вони виправдуються тим, що лише віднедавна на службі. Щоб довідатися про одну адресу, мені довелось піти до вартівні, де відпочивало чимало поліцейських, кожен по-своєму, всі в уніформах, що вражали своєю красою, новизною й строкатістю, адже на вулицях повсюди звичайно бачиш тільки темні зимові шинелі.
На вузеньких вуличках можна було прокласти тільки по одній-однісінькій колії. Тим-то до залізничної станції трамвай ходить одними вуличками, а від станції – іншими. Від станції – по Вінерштрасе, де я жив у готелі «Айхе», до станції – по Шукерштрасе.
Тричі в театрі. «Хвилі моря й кохання». Сидів на балконі, один аж надто добрий актор зі своїм Науклером здіймає аж надто багато галасу, мені кілька разів накочувалися на очі сльози, як, скажімо, наприкінці
