втрачено». Її радість. Але від нас, як чоловіків порядних, вона сподівається, що ми нічого не допишемо. Автомобіль у Мюнхені. Дощ, швидка їзда (двадцять хвилин), у перспективі – квартира Келлера, водій вигукує назви визначних пам’яток, яких не видно, пневматичні шини шурхочуть на мокрому асфальті, як апарат у кінематографі, найвиразніше: незапнуті вікна в готелі «Чотири пори року», лампи віддзеркалюються на асфальті, як у річці.
Як миють руки й умиваються в «кабіні» на вокзалі в Мюнхені.
Валізи залишили у потягу. Алісу влаштували у вагоні, де одна жінка – її треба було остерігатися дужче, ніж нас, – запропонувала дівчині своє заступництво, яке та із захватом прийняла. Підозріло.
У купе Макс спить. Двоє французів, один із них, чорнявий, весь час сміється – спершу з приводу того, що Макс ледве дав йому місце сидіти (так він випростався), тоді з приводу того, що сам скористався нагодою і не дав Максові лягти. Макс під каптуром свого плаща. Сигарети другого француза, кремезнішого. Вечеря вночі. Вдираються троє швейцарців. Один із них курить. Спочатку ніхто не завважив, що потім двоє зійшли, а один зостався, це з’ясувалось аж над ранок. Бодензее. Як дивитися з набережної, вигляд легковажний. – У перші вранішні години полишити Швейцарію самій собі. Розбуркую Макса, побачивши (міст на малюнку) один із таких мостів, і дістаю перше глибоке враження від Швейцарії, хоч давно вже із внутрішніх сутінків спостерігаю її в зовнішніх сутінках. – Враження від струнких, самостійних будинків у Сант-Галлені, які не утворюють вулиць. – Вінтертур. – Чоловік в освітленій віллі у Вюртемберзі, який о другій ночі перехилився через поруччя веранди. Відчинені двері до кабінету. – Швейцарія ще спить, а худоба вже попрокидалася. – Телеграфні стовпи: плічка в поперечному розрізі. Коли сонце сходить, альпійські пасовища бліднуть. Спогад про схожий на в’язницю вокзал у Хамі, напис на якому зроблено з біблійною поважністю. Вокзал досить убогий, але віконні оздоби немовби порушують якісь приписи. У двох далеко розташованих одне від одного вікнах великого будинку вітер розгойдує деревця: там – більше, тут – менше.
Гультіпака на вокзалі у Вінтертурі: в одній руці тростинка, друга – в кишені штанів, ще й наспівує.
Стоячи у вікні, питаю себе: як же з цих окремих будинків утворився Цюрих, перше велике швейцарське місто?
Торгові підприємства на віллах.
Гучні співи вночі на вокзалі в Ліндау.
Патріотична статистика: площа Швейцарії, коли її поверхню розгладити на рівнині.
Чужі шоколадні фірми.
Цюрих.
З останніх спогадів постає образ вокзалу, складений із кількох вокзалів (Макс запозичує це для А + х).
Історичне враження від чужих військ. Відсутність такого враження від власних – аргумент антимілітаризму.
Піхотинці на вокзалі в Цюриху. Ми потерпаємо, що, коли вони побіжать, гвинтівки
