річ не дуже добра, – декілька разів він мовчки відкрив та закрив рота. – Тому я проти нього, – він завершив та різко сів.
На мить в Сенаті запанувала тиша, а потім вибухнув заглушливий галас. В ньому лунали знущання, гнів, радість, шок. Було очевидним те, що Цицерон щойно здобув видатну політичну перемогу – адже всі були впевнені, що Гібрида стане на бік його супротивників-популярів. А він натомість зайняв повністю протилежну позицію – і мотивація його була очевидною: якщо Цицерон відмовився від Македонії, значить, вона належатиме йому, Гібриді. Сенатори з фракції патриціїв, які сиділи за його спиною, нахилялися до другого консула, плескали його по спині, висловлюючи сповнені сарказму слова захоплення. Він намагався вислизнути від цих уїдливих привітань і кидав нервові погляди туди, де сиділи його колишні друзі. Здавалося, Катіліна приголомшений – ніби побачив, як Гібрида на його очах перетворюється на кам’яну статую. А Цезар, поки тривало все це божевілля, сидів, відкинувшись на спинку, склавши на грудях руки, і дивився у стелю, зрідка посміхаючись.
Завершення засідання стало повною протилежністю його початку. Цицерон пройшовся по списку преторів, а потім почав по черзі питати в колишніх консулів їхню думку щодо запропонованого закону. Їхні думки цілком визначалися тим, до якої фракції вони належали. Цицерон навіть не запитував думки Цезаря: він був ще занадто молодим, не здобув ще жодного імперію. Єдиним, чий виступ пролунав загрозливо, був Катіліна.
– Ти назвався народним консулом, – звернувся він до Цицерона, коли дійшла його черга. – Подивимось, що про це скаже народ.
Але в той день переможцем був новий консул – і коли день добіг кінця та Цицерон оголосив про перерву в засіданнях до завершення Латинських святкувань, патриції вивели його з храму та провели додому так, ніби він був не «новою людиною», яку вони зневажають – а одним з них, з патриціїв.
Цицерон повернувся додому в чудовому гуморі. Нема для політика більшої радості, ніж можливість застати супротивника зненацька. Всюди тільки й було розмов, що про те, як Гібрида перебіг до іншого табору. Натомість, розлюченим був Квінт – і коли останні відвідувачі нарешті залишили будинок Цицерона, він накинувся на свого брата з такою люттю, на яку я й не думав, що він здатний. Ситуація була ще менш приємною через те, що присутніми були Аттік та Теренція.
– Чому ти не порадився з жодним із нас, перш ніж відмовитися від провінції?
– А навіщо? Важливий результат. Ти ж сидів навпроти них. Як думаєш, хто почувався гірше – Цезар чи Красс?
Але Квінт не дозволив брату увести розмову в інший бік.
– Коли ти це вирішив?
– Чесно кажучи, я про це думав відтоді, як мені дісталася Македонія.
Почувши цю відповідь, Квінт у відчаї розвів руками.
– Ти хочеш сказати, що, коли вчора ввечері ми про це говорили, ти вже все для себе вирішив?
– Практично так.
– Але чому ти нам нічого не сказав?
