одноголосно підтримували обвинувачення, а це означало, що Рабірій матиме негайно залишити Італію, будинок його буде зруйновано, а майно – конфісковане.
– Так, це трагедія, – розлючено випалив Цицерон.
– Але, брате, ти зробив усе, що міг. Зрештою, він старий, і життя його і так добігає кінця.
– Та я не про Рабірія, ідіоте. А про своє консульство.
Коли він це сказав, почали лунати крики й галас. Ми повернулися та побачили, що неподалік від нас розпочалася бійка, в центрі якої було видно Катіліну, який розмахував кулаками. Декілька легіонерів кинулися вперед, аби розтягнути учасників. Метелл і Лукулл підвелися, щоб поспостерігати за тим, що відбувається. Целер, авгур, стоячи біля свого двоюрідного брата Метелла, склав руки рупором та спрямовував легіонерів.
– Ви тільки подивіться на Целера, – сказав Цицерон з нотками захоплення. – Йому так і кортить долучитися. Він просто обожнює бійки, – потім хазяїн раптом замислився й сказав: – Я маю з ним поговорити.
Він пішов так швидко, що лікторам довелося бігти, щоб обігнати консула та розчистити йому дорогу. Коли воєначальники побачили, що до них наближається консул, обоє винагородили його неласкавим поглядом. Обоє вже довгий час лишалися заблокованими за міськими мурами, очікуючи на те, щоб Сенат проголосував за винагородження їх тріумфом. Лукулл чекав уже декілька років – за цей час він звів собі палац на узбережжі Неаполітанської затоки в Міценіумі, а також будинок на північ від Риму. Та сенатори не могли пристати на їхні вимоги – головним чином через те, що обоє примудрилися посваритися з Помпеєм. Тому обоє опинилися в пастці. Тріумф надавався лиш тим, хто одержав імперій – а поява в Римі до голосування Сенату з цього питання автоматично позбавляла їх права на нього. Тому обом можна було хіба поспівчувати.
– Імператоре, – Цицерон відсалютував кожному по черзі. – Імператоре.
– Є питання, які нам хотілося б обговорити, – сказав Метелл загрозливим тоном.
– Я прекрасно знаю, що ви хочете сказати, та хочу вас запевнити, що дотримаюся всіх даних обіцянок та виступлю в Сенаті на вашу підтримку. Та обговорімо це пізніше. Ви ж бачите, наскільки я зайнятий зараз? Мені потрібна допомога – не для себе, але для держави. Целер, допоможеш мені врятувати Республіку?
– Не знаю. Залежить від того, що я маю зробити, – відповів Целер, обмінюючись поглядом зі своїм дядьком.
– Це небезпечне завдання, – сказав Цицерон, знаючи, що від такого Целер ніколи не відмовиться.
– Боягузом мене ще не називали. Розказуй.
– Я хочу, аби ти з загоном неперевершених легіонерів свого дядька перейшов Тибр та опустив прапор на Янікулі.
Почувши це, Целер аж зробив декілька кроків назад. Спуск прапору означав, що на місто насувається ворог – і це вимагало негайного завершення зібрання. Але Янікул був під чудовою охороною. Обоє повернулися
