в його найвищий частині, розташувався храм, присвячений Янусу. Одне його обличчя дивилося в бік Риму, а інше – в чисте поле. Над храмом, на високому флагштоку, майоріло величезне червоне знамено, плескало на різкому вітрі. Близько двух десятків легіонерів гуртувалися навколо двох великих вогнищ – і ми оточили їх, перш ніж вони щось зрозуміли.
– Деякі з вас мене знають! – прокричав Целер. – Я Квінт Цецилій Метелл Целер – претор, авгур, який нещодавно повернувся з війська свого шурина Помпея Великого. А ця людина, – він показав на мене, – прибула сюди з перснем консула Цицерона. Консул наказує спустити прапор. Хто тут командир?
– Я, – відповів центуріон, роблячи крок уперед. Йому було близько сорока років, і було видно, що він досвідчений вояка, – і мені байдуже, чий ти шурин та хто тебе надіслав, але цей прапор лишатиметься на своєму місці, допоки Рим не опиниться в безпеці.
– Але йому вже загрожує ворог, – відповів Целер. – Поглянь-но.
І він показав пальцем на захід від міста – на місцевість, що розкинулася під нами. Центуріон повернув голову, і тієї ж миті авгур схопив його ззаду за волосся та підніс лезо свого меча до його горлянки.
– Якщо я кажу, що наближається ворог, – прошипів він, – це означає, що наближається ворог. Це зрозуміло? А знаєш, чому я знаю, що наступає ворог, хоча ти нічого й не бачиш? – він смикнув центуріона за волосся з такою силою, що той застогнав. – Тому що я авгур, чорт забирай, ось чому. Тому наказую спустити прапор та підняти тривогу.
Після цього ніхто з ним не сперечався. Один з рядових спустив стяг, а інший взяв трубу та видмухав з неї декілька пронизливих звуків. Я подивився через ріку на Марсове поле і на багатотисячний натовп на ньому, та відстань була завеликою для того, щоб я міг розібрати, що там відбувається. Лише поступово стало зрозуміло, що натовп розбігається, і що ці пилові хмари над полем здійняті людьми, які в паніці розбігаються по домівках. Пізніше Цицерон розказав мені, що сталося, коли пролунав звук труби та люди побачили, що прапор спущено. Лабіній намагався заспокоїти натовп та переконати людей у тому, що це, певно, якась хитрість, та зібраних в натовп людей так само легко налякати, як косяк риб чи пташину зграю. Звістка про те, що на місто насувається ворог, вмить, наче блискавка, рознеслася по натовпу. Попри вмовляння Лабінія та інших трибунів, голосування було припинене. Багато загонів були знесені натовпом. Поміст, на якому раніше стояли Лукулл і Метелл, був перекинутий та розламаний на шматки. Спалахували бійки. Кишенькового злодія затоптали на смерть. Верховний авгур Метелл Пій пережив напад – і його непритомного терміново доставили до міста. За словами Цицерона, спокій там зберігала лише одна людина – Гай Рабірій, який мирно похитувався на своїй лавці, що стояла серед цього хаосу поруч зі спорожнілою платформою. Очі його були заплющені, і він наспівував собі під ніс якусь пісеньку без мелодії.
Протягом наступних декількох тижнів після заворушень на Марсовому полі здавалося, що Цицерон здобув
