розділяє своє особисте від усього, що відбувається в його житті публічному, – Цезар був наділений цією рисою більше, ніж будь-хто з усіх, кого я знав.
Потім рознеслася звістка про смерть Метелла Пія, верховного жерця. Це нікого не здивувало. Цьому старому солдату було вже під сімдесят, і протягом останніх декількох років він хворів. Він так і не отямився після нападу, який з ним стався тоді на Марсовому полі. Тіло виставили в його офіційній резиденції – старому палаці верховних авгурів, і Цицерон як вищий чиновник мав стояти в почесній варті біля тіла. Похорон був найбільш помпезним з усіх, які мені довелося бачити протягом життя. Тіло вклали на бік, наче під час обіду, та одягнули в одежі верховного жерця. В такому вигляді на уквітчаних ношах його несли вісім членів Колегії жерців, включно з Цезарем, Катуллом та Ізауриком. Волосся покійного було розчесаним та напомадженим, жорстка шкіра розтерта оліями, а очі широко розплющені – він мав вигляд скоріше живого, ніж мерця. За ношами йшли його названий син Сципіон та вдова Ліцинія Мінора у супроводі цнотливих весталок та головних жерців офіційних божеств. Далі їхали колісниці з представниками роду Метеллів, на першій з них стояв Целер. Всі члени цієї сім’ї в зборі, а поруч з ними – актори, одягнені в маски предків Пія – все своїм виглядом доводило, що це – наймогутніший політичний клан Риму.
Кортеж неймовірної довжини рухався по via Sacra[7], під аркою Фабіана (її з нагоди похорону обтягнули чорною тканиною), а далі – через Форум до рострів, де ноші були поставлені вертикально, аби всі, хто зібрався, мали змогу побачити тіло. Центр Риму був повністю забитий натовпом. Всі члену Сенату одягнулися в чорні тоги. На сходах храмів, на балконах та дахах будівель гуртувалися витріщаки, вони звисали зі статуй – і прослухали всі траурні промови, яких було не злічити і які тривали довгими годинами. Здавалося, що це прощання зі старим Пієм – впертим, суворим, хоробрим і, мабуть, трохи дурнуватим – було прощанням зі старою Республікою, і на нас усіх чекає щось зовсім нове.
Коли до рота Пію поклали бронзову монету та помістили його до пращурів – повисло сакраментальне питання: хто замінить його на посаді Верховного жерця? За логікою, це місце мало перейти до одного з двох найстарших членів Сенату – до Катулла, який перебудував храм Юпітера, чи до Ізаурика, який мав два тріумфи та був навіть старшим за Пія. Обоє марили цим місцем – і жоден з них не був готовий добровільно від нього відмовитися. Їхня боротьба, хоч і була дружньою, та все ж лишалася запеклою. Цицерон, якому це було байдуже, спершу не звертав уваги на те, як вона розгорталася. Хай там як, а рішення мали ухвалити чотирнадцять членів Колегії жерців. Та за тиждень після того, як помер Пій, коли Цицерон разом з іншими сенаторами чекав на початок сесії на вулиці, він наштовхнувся на Катулла та поміж іншим спитав його, чи ще не ухвалене рішення про призначення.
– Поки ні, – відповів Катулл. – Знадобиться ще деякий час.
– Дійсно? А чому
Священна дорога – головна дорога Римського Форума, яка з’єднує Палатинський пагорб з Капітолієм
