й практики, а не просто вивчення однієї інструкції, навіть якщо її написав Зенон[9].
– І на що ти очікуєш від такого плавання?
– Сподіваюся, воно дасть мені вижити в ці буремні часи. Погодься, це не мало.
– Ха-ха! – хоча Катон сміявся нечасто, сміх його від цього приємним не ставав, він був схожий на хрипле, грубе гавкання. – А дехто з нас сподівається на значно більші досягнення. Але це вимагає інших навичок керування судном. Ось тобі мої заповіді, – з цими словами Катон почав загинати свої довгі худорляві пальці: – Ніколи не відступай перед проханнями, не потурай хибі та не пробачай людям їхніх помилок. Ніколи не розрізняй між собою хибних учинків – всі вони однаково хибні, якою б не була серйозність гріха. І, зрештою, не йди на компроміси відносно жодного з цих принципів. Бо «лише мудреці, навіть потворні, прекрасні…»
– «…вони багаті в жебрацтві, і в рабстві вони – царі». Я вже чув цю цитату, дякую. Якщо ти прагнеш прожити спокійне життя науковця, обговорювати філософію зі своїми дітлахами та учнями – то цілком може бути, що твій шлях правильний. Та якщо ти прагнеш керувати Республікою, в твоїй бібліотеці повинно бути багато інших книг, окрім однієї лише праці Зенона.
– Ми гаємо час. Ти, вочевидь, не підтримаєш мене.
– Зовсім навпаки, я із задоволенням за тебе проголосую. Спостерігати за твоєю діяльністю на посаді трибуна стане одним з найбільш незабутніх видовищ за всю історію Риму.
Коли Катон пішов, консул сказав мені:
– Щонайменше наполовину він божевільний. Але щось у ньому є.
– Він має шанси на перемогу?
– Звісно, має. Кого звуть Марк Порцій Катон, той завжди матиме в Римі непогані шанси. І він має рацію щодо Помпея. Як нам обмежити його амбіції? – Цицерон замислився. – Надішли раба до Непота, нехай дізнається, чи той вже відпочив з дороги? Якщо так, то запроси його завтра на воєнну нараду після засідання Сенату.
Зробивши, як сказав Цицерон, я отримав відповідь, що Непот повністю віддається до послуг Цицерона. Тому після завершення на наступний день засідання Сенату, Цицерон попросив декількох колишніх консулів, які мали воєнний досвід, залишитися, аби заслухати більш детальну доповідь Непота про плани Помпея. Крассом, який вже пізнав владу, яку дають посада консула та незліченні багатства, цілковито оволоділа тепер мрія про єдину річ, якої він ще не мав – про воєнну славу. Тому він щиро жадав взяти участь у воєнній нараді. Він навіть почав ходити вперед-назад навколо курульного крісла Цицерона, сподіваючись отримати запрошення. Та Цицерон ненавидів Красса більше, ніж будь-кого, окрім Катіліни, – тому не міг втратити нагоду його принизити. Він настільки неприкрито ігнорував його, що зрештою, розлючений, Красс пішов, залишаючи позаду з десяток сивочолих сенаторів, які згуртувалися навколо Непота. Я невибагливо стояв збоку та робив нотатки.
Цицерон вчинив мудро, запросивши
Зенон Китійський – засновник школи стоїцизму.
