style="font-size:15px;"> – Ти обіцяєш мені захистити Курія?
– Не можу обіцяти, та я подивлюся, що можна зробити. Ну ж бо, називай імена.
– Корнелій Цегет, Кассій Лонгін, Квінт Анній Кілон, Лентул Сура та його вільновідпущеник Умбреній… – якийсь час вона помовчала, а коли заговорила, то голос її було ледь чути. Несподівано імена нахлинули таким потоком, ніби промовляючи їх з такою швидкістю вона сподівалася скоротити свої муки. – Автроній Пает, Марк Лека, Луцій Бестій, Луцій Варгунт.
– Зажди-но! – Цицерон дивився на неї приголомшено. – Ти назвала Лентула Суру, міського претора, та його вільновідпущеника Умбренія?
– Публій Сулла та його брат Сервій, – несподівано вона зупинилася.
– Це все?
– Це всі сенатори, яких називав Курій. Але є ще заколотники не з Сенату.
– Скільки разом?
– Десятеро, – порахував я. – Одинадцятеро з Курієм, та дванадцятеро, якщо додати Катіліну.
– Дванадцять сенаторів? – я дуже нечасто бачив Цицерона настільки шокованим. Він надув щоки та опустився в крісло, ніби як його вдарили по голові – а потім з шумом видихнув. – Сура та брати Сулла не зможуть виправдатися тим, що опинилися під загрозою банкрутства. Це – державна зрада, нічим не прихована, – раптом він вскочив, не маючи сили більше сидіти на місці. – О боги! Що ж таке коїться?
– Ти маєш заарештувати їх, – зажадала Теренція.
– Звісно, маю. Та якщо я піду цим шляхом – одразу, як зможу, поки я не можу – і чим це завершиться? Є ці дванадцятеро, але скільки їх усього? Почнімо з Цезаря – яка його роль в усьому? Минулого року він підтримав Катіліну на виборах. Ми знаємо, що він близький до Сури – не забуваймо, це Сура дозволив засудити Рабірія. А Красс? Що з ним? Він, певно, замішаний. А Лабіній – трибун Помпея. То що, і Помпей замішаний?
Він ходив кімнатою, наче маятник.
– Не може бути, щоб всі вони прагнули тебе вбити, – сказала Теренція. – В такому випадку ти давно був би мертвий.
– Може, ти й маєш рацію, та всі вони усвідомлюють, які можливості надасть їм хаос… Хтось хоче вбити для того, щоб цей хаос розпочався. Інші сподіваються дочекатися, коли він набере сили. Вони як діти, що грають з вогнем, і з них найнебезпечніший – Цезар. Це якесь божевілля – наша держава з’їхала з глузду, – ще якийсь час Цицерон продовжував ходити туди-сюди, його уява малювала йому пророчі картини Риму в руїнах, криваво-червоні води Тибру, Форум, вкритий відрубаними головами. Він все це детально описав нам. – Я маю стати цьому на заваді. Має бути якийсь спосіб…
Увесь цей час жінка, яка принесла цю звістку, здивовано дивилася за ним. Зрештою, Цицерон зупинився, нахилився до неї та стиснув її руки:
– Шановна пані, тобі непросто було прийти до моєї дружини з цим, та я дякую Провидінню за те, що ви прийшли. Не тільки я, але й вся республіка навічно в боргу перед тобою.
– Але що мені тепер робити? – сплакнула вона. Теренція передала їй хустинку, жінка протерла
