з усіх видатних постатей минувщини, яких я зберігаю в своїй пам’яті та які являються мені у снах, Катон – найбільш непересічна постать. Це була ну дуже чудернацька істота! Тоді йому було не більше ніж тридцять років, та він мав обличчя старця. Статура його була вкрай недолугою, за волоссям він не слідкував. Ніколи не посміхався та нечасто мився. Від нього тхнуло. Релігією для Катона було накопичення. Хоча він і був багатієм, та ніколи не їздив у ношах, переміщувався виключно пішки і, до того ж, дуже часто відмовлявся й від чобіт, а подекуди й від туніки. Катон стверджував, що хоче навчитися не озиратися на думку оточуючих, хай би про яку справу не йшлося – важливу чи дрібну. Службовці казначейства жахалися його, наче чорт ладану. Майбутній сенатор колись, коли ще був зовсім молодим, прослужив там близько року – і вони розказували мені, що Катон змушував їх звітувати за будь-яку, навіть дрібнісіньку суму, яку вони витратили. І навіть після завершення своєї служби там він продовжував приходити в Сенат з табличками видатків казначейства і, розсівшись на своєму незмінному місці на останньому ряду, дуже пильно вивчав ці таблички, не звертаючи уваги на сміх та розмови оточення.
Наступного дня після надходження звістки про смерть Мітрідата Катон завітав до Цицерона. Консул випустив стогін, коли я повідомив йому, що на нього очікує Катон. Він знав його з давніх часів та навіть виступав на його боці в суді, коли той піддався одному зі своїх несподіваних імпульсів та вирішив через суд змусити свою двоюрідну сестру Лепідію з ним одружитися. Та все ж Цицерон розпорядився запросити гостя.
– Ми маємо негайно позбавити Помпея посади головнокомандувача, – проголосив Катон, ще навіть не встигнувши зайти. – Та наказати йому негайно повернутися до Риму.
– Доброго ранку, Катон. Чи не зажорстке рішення, тим паче після його останньої перемоги?
– Саме в цій перемозі й криється вся проблема. Помпей має служити Республіці, а ми ставимося до нього, наче це він – наш хазяїн. Якщо ми не вживатимемо будь-яких заходів, то цей полководець повернеться та захопить всю державу. Ти маєш вже завтра внести пропозицію про його звільнення.
– В жодному випадку. Помпей – найуспішніший римський воєначальник з часів Сципіона. Він заслуговує на всі почесті, які ми йому надаємо. Ти припускаєшся тієї ж помилки, що й твій прапрапрадід, коли той позбавив посади Сципіона.
– Ну що ж, якщо його не зупиниш ти, то це зроблю я.
– Ти?
– Я маю намір подати свою кандидатуру на посаду трибуна і хочу, аби ти мене підтримав.
– Правда?
– Як трибун я накладатиму вето на будь-який закон, що буде вноситися прислужниками Помпея. Я хочу стати політиком, який буде зовсім не схожим на теперішніх.
– Впевнений, що саме таким ти й будеш, – сказав Цицерон, через плече дивлячись на мене та злегка підморгнув мені.
– Я
