головою й поцікавився:
– Зачіпки?
– Поки жодних. Єгоре, ми лише вчора дізналися її особу, – Льоня втомлено потягнувся. Тиждень виявився насиченим, і він почувався страшенно виснаженим. А тут іще Віка з понеділка у відпустці. Її термінові справи переходять йому. І тільки від цієї думки голова йшла обертом.
– Ясно, – зітхнув Скляр. – Тобі ще довго?
– Годинка. Не більше. Вже замахався, – зізнався. – Зачекаєш тут?
– Зачекаю, – швидко вирішив Єгор.
Все краще, аніж тинятися самому. Роздивився кабінет. Робоче приміщення харківських оперативників виявилося вдвічі більшим за його в Рівному. А працювало тут не троє поліцейських, а двоє. І, що не менш важливо, цей кабінет набагато світліший за його. «Так, тут би в мене очі не боліли». Похмурі приміщення діяли на нього депресивно, і від темряви починали боліти очі.
За вікнами забарабанив дощ. Ще одна депресивна річ. Одна справа, коли дощ літній чи весняний, інша – осінній чи зимовий. Єгор ненавидів цей період року. Порадувати могла лише справжня сніжна морозна зима. Та коли вони такими востаннє були?
– Даси почитати справу? – несподівано поцікавився.
– Бери, – стенув плечима Бовтун.
Харків. Субота, 2 листопада 2019 року. 22:41
– Я ее сейчас буду убивать, – швиденько прошепотів на вухо приятелю, аби Лілька не почула. Той подивився на нього затуманеним поглядом й усміхнувся кутиком рота: «Ага, как же».
Хлопці були майже одного віку і, на диво, дуже схожі. Хіба зростом трішки відрізнялися. Обоє мали каштанове волосся та карі очі. А ще страшенно худі та бліді.
Ліля озирнулася, мовби щось відчула. Дівчина якийсь час мовчки похмуро вдивлялася в них: спершу замість приятелів побачила лише розмиту пляму, та потім зір сфокусувався. Стишила ходу, бо несподівано зрозуміла: йде надто швидко. Вона відчувала, як серце починає битися швидше, проте загалом відчуття були приємні. Як завжди після солей [6].
– Так чё Колян-то сказал? – він був цілком впевнений, що ця сучка нічого не почула. Інакше б вже влаштувала скандал.
Юнак відчував піднесення, серце нестримно калатало в передчутті того, що замислив.
Після обіду вони з приятелем через інтернет замовили наркотики, забрали «закладку»[7], відтак зустрілися з Лількою та пішли «зависати» до неї додому, де і вживали.
– Кто-то может одолжить двести гривень? Я потом верну, – Лілька навіть не почула запитання приятеля. Єдине, що турбувало, – знайти гроші на наступну дозу.
– Не вопрос, – відповів, швидко зметикувавши, як добре все складається. Жертва сама йому допомагає. – Только для этого нужно зайти к приятелю. Он мне как раз должен. С собой нету, – вивернув кишені штанів, підтверджуючи свої слова.
Лілька кивнула без слів. Поволі огортало відчуття порожнечі та відсутність думок. За гроші домовилася
Солі (солі для ванн) – загальна неофіційна назва групи дизайнерських наркотиків. Білий порошок, схожий на легальну сіль для ванн. Надзвичайно небезпечні для організму людини.
«Закладка» – так називають пакунок із наркотиками, який залишають у потаємних місцях для продажу (наприклад, під невеликим каменем на клумбі чи в стічній трубі). Після оплати людина отримує координати, де знайти «закладку».
