style="font-size:15px;"> Цей епіграф з’явився у новому, другому виданні, 1887 року; натомість перше видання, 1882 року, мало за епіграф відому цитату з Р. В. Емерсона: To poets and wise men are all things befriended and consecrated, all experiences useful, holy every day, all divine (в оригінальному тексті – у перекладі німецькою) – «Для поетів і мудреців усе є дружнім і освяченим, усі переживання корисні, кожен день священний, усе є божественним».
2
Прелюдія у віршах і п’ятий розділ з віршованим додатком після нього з’явилися тільки у другому виданні.
3
Тобто зболілий розум усе подвоює, роблячи 10 з 5, яким відповідають римські Х і V; також, архаїчна, найдавніша латинська абетка закінчувалася літерами V і Х.
4
Алюзія до сюжету, що ліг в основу широковідомої на той час балади Й.К.Ф. фон Шиллера Das verschleierte Bild zu Sais (у перекладі Ц. Білиловського – «Закритий образ у Саїсі»), згідно з яким юнак гине у прагненні здобути істину, прокравшись у храм Ізіди і відкривши, попри заборону, обличчя статуї. (Тут і далі прим. пер.).
5
Коли богиня Деметра побивалася за викраденою богом Аїдом дочкою (Персефоною), відьма Баубо вперше розвеселила її, задерши собі спідницю.
6
Сенека і до нього подібні (лат.).
7
Primum scribere, deinde philosophari – «спершу писати, потім філософствувати»; саркастично переінакшена давня сентенція Primum vivere deinde philosophari – «спершу (подбати про) життя, потім філософствувати».
8
Поза сумнівом – алюзія до вислову «Альфа і Омега» (перша і остання літери грецького алфавіту; пор. «від А до Я»).
9
Найяскравіша зірка сузір’я, Сіріус, судячи з її грецької назви, здавна асоціювалася з літньою спекою, а її латинська назва Канікула – з назвою літнього відпочинку – канікулами.
10
Німецькою «філін» – «Uhu», але тут йдеться про сову, що вважається супутницею Мінерви, вона і видає ці звуки.
11
Rerum concordia discors (лат.) – гармонія суперечностей, узгодженість через суперечності.
12
Напевне, у тому рядку «Іліади», де Зевс побоюється, що Трою, всупереч долі (hyper moron), буде здобуто завчасно.
13
Рядок «Himmelhoch jauchzend, zum Tode betrübt» (з пісні Клерхен у 3 сцені 1 дії п’єси «Еґмонт» Й.В. ґете) у минулому часто цитували, як зразок німецького романтизму.
