з ними не можна було досягти величі саме тому, що не було небезпеки стати через них божевільним чи самотнім.
Такі атавізми виникають здебільшого у старожитніх кланах і кастах, але малоймовірні там, де раси, звички, цінності надто швидко змінюються. Бо для розвитку народів темп важить не менше, ніж у музиці: у нашому випадку, безперечно, необхідне еволюційне анданте, як темп неквапливого і пристрасного духу – а саме таким є дух консервативних родів.
11
Свідомість. Свідомість є останнім і остаточним елементом у розвитку органічного, а отже – найменш завершеним і найкволішим. Свідомість генерує незліченні помилки, через які тварина, людина передчасно гине – всупереч долі, за словами Гомера.[12] Якби стримувальні пута інстинктів не були істотно сильнішими за свідомість, вона взагалі не служила б регулятором людської діяльности – людству просто судилося б загинути через свої помилкові судження і марення перед живими очима, через свою поверховість і довірливість, коротко кажучи, через свою свідомість. Тобто, якби не інстинкти, його б давно вже не існувало! Перше ніж якась функція остаточно сформується і дозріє, вона становить небезпеку для організму, тож добре, якщо вона тривалий час згнічується! Свідомість, таким чином, згнічується – зокрема й тим, що нею пишаються! Заведено вважати, що вона є ядром людини; її сталою, вічною, остаточною, найоригінальнішою сутністю! Її вважають певною фіксованою величиною! Заперечують її зростання, її перебої! Її сприймають як «одну з систем організму»! Така гідна посміху переоцінка і нерозуміння свідомости тільки на користь їй, запобігаючи її надміру швидкому розвитку. Оскільки люди вірили, що вони вже достатньо свідомі, вони не намагалися набути свідомости; ще й нині зберігається таке становище! І цілковито новим є завдання, яке заледве ще тільки постало перед нами: органічно увібрати знання, зробивши його інстинктивним – завдання, зрозуміле тільки тим, хто усвідомив, що досі ми вбирали в себе лише свої помилки і що вся наша свідомість стоїть на помилках!
12
Мета науки. Що? Кінцева мета науки – забезпечити людям якомога більше задоволення і якомога менше дискомфорту? А як бути, коли задоволення і дискомфорт пов’язані між собою таким чином, що бажання мати якнайбільше першого, повинно також мати доволі другого, коли той, хто хоче досягти «небесного захвату», має також бути готовим до «смертельної туги»?[13] Зрештою, так воно є! Принаймні, так вважали стоїки, і вони були послідовними, прагнучи мати якомога менше задоволень у житті, щоб зазнавати якомога менше дискомфорту (приказку «найщасливіший той, хто доброчесний» вживали не тільки як шкільне повчання для широкого загалу, але також як казуїстику для витончених знавців). Навіть сьогодні вам пропонують вибір: або чим менше страждань, тобто мінімум дискомфорту як такого – і, по-щирості, це найбільше, що можуть обіцяти людям соціалісти і політики всіх партій – або вся повнота дискомфорту, як ціна за розширення і поглиблення
Напевне, у тому рядку «Іліади», де Зевс побоюється, що Трою, всупереч долі (
Рядок «
