(далі – ТВД) продовжувалася «необмежена» підводна війна, оголошена Німеччиною 1 лютого. Військові дії на інших ТВД практично не проводилися, «центр ваги операцій цього періоду ліг виключно на плечі англо-французів», «французький уряд висуває доктрину… боротьби на виснаження».
М. Біляшівський (1867–1926 рр.). Суспільне надбання
Таким був поточний зовнішній фон, на якому почали розгортатися події, які згодом дістали назву «Лютневої революції». О шостій ранку 1 березня київський міський голова Ф. Бурчак прочитав історичну телеграму. Саме Ф. Бурчак та його однодумці негайно провели збори осередку Всеросійського союзу міст: серед учасників були Микола Біляшівський (м), Андрій Вязлов (м), Дмитро Дорошенко (м), Федір Матушевський (м), А. Ніковський (м), Ф. Штейнгель (м), які ухвалили створити координуючий орган усіх міських політичних партій та громадських організацій. Того ж дня ухвалу легалізували через управу Київської міської думи.
«…Многолюдное собрание представителей украинских местных и некоторых провинциальных организаций и групп <…> единогласно приветствовало образование нового правительства и постановило оказывать ему всяческое содействие»[67].
А. Вязлов (1862–1919 рр.). Суспільне надбання
Д. Дорошенко (1882–1951 рр.). Суспільне надбання
Ф. Матушевський (1869–1919 рр.). Суспільне надбання
Німецькі війська на Західному фронті розпочали плановий відступ на відстань 135 км з лінії Нуарас—Суассон на т. зв. «лінію Зігфріда».
«…состоялось весьма многолюдное собрание членов различных украинских организаций. На собрании этом все организации объединились и вошли в состав комитета «Центральна Рада». <…> Собранием посланы приветственные телеграммы председателю совета министров кн. Львову и министру юстиции Керенскому с выражением надежды, что в свободной России будут удовлетворены все законные права украинского народа»[68].
У своїй першій відозві «До Українського народу! Народе український!» УЦР фактично обіцяє вибори на основі загального, рівного, прямого й таємного виборчого права та висловлюється на підтримку федеративного принципу державного устрою майбутньої Росії: «Уперше, український тридцятип’ятимільйонний народе, ти будеш мати змогу сам за себе сказати, хто ти і як хочеш жити як окрема нація. З цього часу в дружній сім’ї вільних народів могутньою рукою зачнеш сам собі кувати кращу долю»[69].
Центральна Рада ухвалює: її «політично-національним мінімумом є домагання демократичної республіки для України, себто навіть Гетьманщини і цілковитої самостійності, коли се можливо»[70].
Саме в цей день в рішеннях УЦР зафіксовано наявність двох або навіть трьох несумісних між собою підходів до переустрою Російської держави.
УЦР… – Т. І. – С. 37.
УЦР… – Т. І. – С. 37.
Там само. – С. 38.
Там само. – С. 40.
