target="_blank" rel="nofollow" href="#i_050.jpg"/>Л. Бочковський (1895–1919 рр.). Суспільне надбання
Установчий з’їзд Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) висловився за негайне втілення в життя національно-територіальної автономії України, аграрну реформу, підтримку Тимчасового уряду, «оскільки він відстоюватиме інтереси трудового народу». До тимчасового ЦК обрано Леонарда Бочковського, Володимира Залізняка (1895—1930-ті рр.) Варфоломія Ігнатієнка, Миколу Ковалевського, Левка Коваліва, Кузьму Коржа (1887–1919 рр.), Йосипа Маєвського (1874–1937 рр.), Павла Христюка.
М. Ковалевський (1892–1957 рр.). Суспільне надбання
Л. Ковалів (1894–1937 рр.) Суспільне надбання
П. Христюк (1880–1941 рр.). Суспільне надбання
Нарада Української радикально-демократичної партії (УРДП) оголосила про відновлення своєї діяльності. До Тимчасової ради партії увійшли: В. Біднов (м), П. Гродзинський, Д. Дорошенко (м), С. Ерастов, С. Єфремов (м), М. Левицький, Ф. Матушевський (м), А. Ніковський (м), В. Прокопович, Павло Чижевський, Є. Чикаленко (м), І. Шраг (м), О. Шульгин[79].
П. Чижевський (1860–1925 рр.), депутат І Державної думи. Суспільне надбання
Війська Антанти розпочинають наступ у районі м. Реймс. Бої з перервами тривали до 7 червня.
Голова Української національної ради Петрограда П. Стебницький (м) звертається до Тимчасового уряду з ідеєю створити спеціальні обласні ради на чолі з урядовим комісаром для управління Волинською, Катеринославською, Київською, Подільською, Полтавською, Таврійською, Харківською, Херсонською, Чернігівською губерніями та Кубанською областю.
Загальні збори УЦР ухвалили Наказ УЦР:
«Українська Центральна Рада, будучи представницьким органом усієї організованої української людності, має своїм завданням виконати волю тої людності, висловлену на Українському національному з’їзді, себто переведення автономії України у Федеративній Демократичній Республіці з забезпеченням прав національних меншостей, що живуть на території України (виділено нами. – Д. Я.) Переймаючи ту волю людності, УЦР тим самим переймає право ініціативи, об’єднання і керування в сьому завданні діяльності організацій, що мають в ній представництво, і виконання постанов Національного з’їзду»[80].
Цілком очевидно, що зазначену вимогу, з погляду тодішніх політико-правових обставин і понять, кваліфікувати інакше, ніж дикунську, неможливо. Ніяких національних меншостей – укотре наголосимо на цьому – тогочасне суспільство, держава, політичні практики НЕ ЗНАЛИ. Тим більше невідомим та незрозумілим для абсолютної більшості підданців романовської імперії було саме поняття «Україна».
Нова рада. – 1917. – 9 квітня.
УЦР… – Т. І. – С. 71.
