це було не по-товариськи, це було не по-монастирськи, це було не по-християнськи.
Абатові Даніелю доводилося чимало чути про цих двох – плітки, звинувачення, наклепи. За понад сорок років життя в монастирі він був свідком багатьох історій юнацької дружби, вони були частиною образу монастиря, його милим доповненням, часом радісним, часом небезпечним. Він тримався осторонь, пильно стежив, не втручаючись. Дружба такої сили і винятковості була рідкістю, без сумніву, вона була небезпечною; та оскільки він жодної миті не сумнівався в її чистоті, то залишив цю справу на самоплив. Якби Нарцис не був на особливому положенні серед учнів і вчителів, настоятель, не зволікаючи, вжив би певних заходів, щоб їх роз’єднати. Це було недобре, що Ґольдмунд уникав товаришів і тільки зі старшим, з учителем, підтримував близькі стосунки. Але хіба можна було Нарцисові, надзвичайному, талановитому, розумові здібності якого всі вчителі вважали не просто рівними їхнім, а й вищими, перешкодити у його покликанні й позбавити вчительської діяльності? Якби Нарцис не виправдав себе як учитель, якби його дружба призвела до недбалості або упередженості, він негайно відсторонив би його. Однак ніщо не свідчило проти нього, не було нічого, крім чуток, нічого, крім ревнивої недовіри інших. Більше того, настоятель знав про особливу обдарованість Нарциса, про його дивовижно проникливе, можливо, трохи самовпевнене знання людської природи. Він не надавав особливого значення цьому дарові, він бажав би Нарцисові інших здібностей; але він не сумнівався, що Нарцис відчуває особливість учня Ґольдмунда і знає його значно краще, ніж він чи хтось інший. Він сам, настоятель, не помічав у Ґольдмундові, поза його чарівною привабливістю, нічого, крім дещо передчасного, трохи не по роках розвиненого завзяття, з яким він уже зараз, будучи простим учнем і гостем, почувається, схоже, невід’ємною частиною монастиря і вже майже братом. Йому не варто було турбувався, що Нарцис заохочуватиме й підбурюватиме це зворушливе, але незріле завзяття. Боятися варто було скоріше того, що друг може заразити Ґольдмунда своєрідним розумовим чванством і вченою пихою; але навряд чи така небезпека була великою саме для цього учня; час покаже, як воно буде далі. Коли він думав про те, наскільки настоятелеві простіше, спокійніше і зручніше керувати пересічними людьми, а не сильними натурами, то одразу зітхав і посміхався. Ні, він не хотів заражатися недовірою, не хотів бути невдячним за те, що йому було довірено двох виняткових людей.
Нарцис багато думав про свого друга. Його особлива здатність бачити і розпізнавати сутність і призначення людини допомогла йому давно зрозуміти Ґольдмунда. Яскрава жвавість цього юнака явно свідчила про те, що він володів усіма ознаками сильної, фізично й духовно щедро обдарованої людини, можливо, митця, у всякому разі, людини надзвичайно велелюбної, призначення і щастя якої полягало в тому, щоб бути палкою і могти віддаватися почуттям. І чому це раптом ця людина любові, людина тонких і багатих почуттів, здатна так глибоко переживати й насолоджуватися
