чимось іншим, що тебе тоді ошелешило. Хіба трапилося щось особливе?
Ґольдмунд якусь мить повагався, тоді промовив:
– Так, трапилося щось особливе. Припустімо, що ти мій духівник; треба ж якось про це сказати.
Понуривши голову, він переповів другові події тієї ночі.
Усміхнувшись, Нарцис промовив:
– «Ходити на село» дійсно заборонено. Але можна робити багато чого забороненого, не сприймаючи це аж так серйозно, або можна висповідатися й забути. То чому й тобі, як майже кожному учневі, було не спробувати цього маленького безглуздя? Хіба це так уже погано?
Не стримуючись, Ґольдмунд гнівно заперечив:
– Ти й справді говориш, як шкільний учитель! Ти ж добре знаєш, про що йдеться насправді! Звісно, я не бачу великого гріха в тому, щоб часом порушити правила і взяти участь в учнівських витівках, хоч це не зовсім годиться для підготовки до чернечого життя.
– Стоп! – гостро обірвав його Нарцис. – Хіба тобі, друже, невідомо, що для багатьох благочестивих отців саме така підготовка була необхідною? Хіба ти не знаєш, що одним з найкоротших шляхів до святого життя може бути життя розпусника?
– Ет, облиш! – перебив його Ґольдмунд. – Я мав на увазі, що не цей дрібний непослух мучив мене. Це було щось інше. Одна дівчина. Це було почуття, яке я не можу тобі передати! Почуття, що, варто мені піддатися цій спокусі, варто лише простягти руку, щоб доторкнутися до цієї дівчини, і я ніколи не зможу повернутися, що гріх затягне мене у безодню пекла й ніколи більше не відпустить. Що тоді настане кінець усім моїм прекрасним мріям, усім чеснотам, усій моїй любові до Бога й добра.
Нарцис кивнув у глибокій задумі.
– Любов до Бога, – сказав він повільно, підбираючи слова, – не завжди збігається з любов’ю до добра. Ох, якби ж це було так просто! Що добре, ми знаємо із заповідей. Але Бог не тільки в заповідях, зрозумій, вони – лише маленька його часточка. Ти можеш виконувати заповіді і бути далеко від Бога.
– Невже ти мене не розумієш? – бідкався Ґольдмунд.
– Звичайно, я розумію тебе. Жінку й стать ти пов’язуєш з поняттям «світу» і «гріха». На всі інші гріхи, як тобі здається, ти або нездатний, або якщо навіть вчиниш їх, то вони не гнітитимуть тебе, їх можна сповідати й виправити. Усі, крім одного!
– Правильно, саме так я це й відчуваю.
– Як бачиш, я тебе розумію. Ти наче й маєш рацію, історія про Єву та змія справді не порожня оповідка. І все-таки, любий, ти думаєш неправильно. Ти мав би рацію, якби був настоятелем Даніелем або твоїм покровителем, святим Хризостомусом, якби ти був єпископом чи священиком, або хоча б простим ченцем. Але ж ти не є жодним з них. Ти учень, і навіть якщо бажаєш назавжди залишитися в монастирі або цього бажає твій батько, то ти все одно ще не дав обіту, посвяти не отримав. І якщо сьогодні або завтра тебе звабить гарна дівчина і ти піддасися спокусі, то не порушиш жодної клятви, не зламаєш жодної обітниці.
– Жодної
