який я життєрадісний сьогодні, після аж ніяк не безсонної ночі і так безславно – з дурної обережності – змарнованого вечора. Дорогá!
8.11.1912
Дорога мадемуазель Феліція!
Зараз, о пів на першу ночі, не можу дістати поштовий папір, він у сусідній кімнаті, але там спить моя сестра, у квартирі певний безлад, оскільки до нас, через народження сестрички, терміново переселився наш онук і племінник. Ось чому пишу Вам на цій бібулці, тим самим одночасно посилаючи Вам і сторінку верстки з моєї книжечки.
А тепер послухайте, дорога мадемуазель, бо чомусь мені здається, що в нічній тиші слова мої звучатимуть ясніше. Давайте спробуємо моє сьогоднішнє, після обіду написане послання як лист забути, а як застереження запам’ятати. Застереження, зрозуміло, тільки в доброму і найкращому розумінні цього слова. Сьогоднішнє, після листа, закінчення дня назавжди запам’ятається мені своїм жахом, але ж і я писав листа теж аж ніяк не в добрий час. Ось який я буваю, коли випадає щось написати для себе (хоча не одне тільки це було всьому причиною). Коли я живу лише для себе і для байдужих, або звичних, або просто присутніх людей, які байдужістю своєю, звичністю або просто живою силою своєї наявності заповнюють мої вади, тоді і для мене самого все це проходить непомітніше. Але тільки-но я захочу до когось наблизитися, потурбуватися за когось – ось тут-то біди і підступають з усією невідворотністю. Виявляється, що я нікчемний, а власній нікчемності як зарадиш? Зізнаюся навіть, що Ваш лист уранці прийшовся мені якнайбільше до речі (по обіді все вже було інакше), саме такі слова й були мені потрібні.
Але, відчуваю, я досі не відійшов, пишу недостатньо ясно, тож Ваш сьогоднішній докір і щодо цього листа зберігає свою справедливість. Краще вже здамося на сон і добрих богів.
Як Вам подобається друк (папір, зрозуміло, буде інший)? Шрифт, звичайно, трохи надто красивий і куди краще пасував би до Мойсеєвих скрижалів, аніж до моїх дрібних карлючок. Але тепер уже так і надрукують[39].
Бувайте здорові! Мені потрібно більше душевного тепла, ніж я заслуговую.
9.11.1912, субота
Найдорожча пані! Не пишіть мені більше, і я теж Вам не писатиму. Моє письменство принесе Вам одні нещастя, а самому мені вже нічим не допомогти. Щоб зрозуміти це, зовсім не потрібно перераховувати всі удари годинника, як я це робив сьогодні вночі, я із самого першого листа дуже ясно все знав, а коли вже, попри все, намагався до Вас прив’язатися, то заслуговую за це тільки, щоб мене прокляли, якщо не прокляли вже. – Якщо Ви бажаєте отримати свої листи, я, зрозуміло, Вам їх відішлю, як би не хотілося мені зберегти їх у себе. Якщо Ви все ж наполягаєте на поверненні листів, пошліть мені як умовний знак порожню листівку. Навпаки, мої листи я просив би Вас, наскільки це мені взагалі дозволено, зберегти. –
Один зі шкіців Кафки, що у грудні 1912 року вийшов у збірці «Споглядання» видавництва Ернста Ровольта «Ляйпціґ».
«Споглядання» було надруковано незвичне великим шрифтом, на наполегливе прохання Кафки. Див. його «Листи до видавця» від 7 вересня та 18 жовтня 1912 року.
