трупи. А я, переглянувши, залишив її у складеному вигляді у себе на столі. І ось, як це з письмовими столами взагалі водиться, коли проти твоєї волі найнепотрібніше з самого низу раптом опиняється геть нагорі, однієї чудової днини саме ця афіша (саме ця, а не якась інша) опинилася раптом у мене перед очима, ще до того ж і розгорнута. Цю випадковість потім посилила інша – а саме та, що я чомусь вирішив вивчити афішу досконально, виявивши в ній цікаві речі (актриса, заміжня і вже літня дама, яку, втім, я обожнюю, зветься там «примадонною», а сам Льові представлений і зовсім як «артист-драматист»), але внизу, в самому куточку, на превеликий мій переляк, дрібним шрифтом вказувалася адреса, Іммануїл Кірхштрассе, Берлін Норд, де, як з’ясувалося, афішу й надрукували. І ось зараз, коли мені, на щастя, вже не доводиться задовольнятися від Вас такими вісточками, я з однієї тільки вдячності подумую, чи не захочете Ви раптом поглянути на цих акторів, про яких, до речі, я міг би розповідати Вам без кінця-краю. Стверджувати з усією визначеністю, що вони зараз у Берліні, я, звичайно, не можу, але коли судити з листівки від того ж таки Льові, яка десь у мене на столі валяється, схильний так припускати. Упевнений, ця людина хоча б упродовж першої чверті години дуже Вам сподобається. Може, перед виставою або після неї Ви б попросили його до Вас вийти, пославшись на мене, Вам неважко буде запобігти в нього ласки, і Ви зможете бодай хвильку його послухати. Та й весь цей народний театр добрий, я торік бував на їхніх виставах разів двадцять, а в німецьких театрах, як на мене, взагалі жодного разу. – Однак усе вищевикладене аж ніяк не означає прохання туди сходити, ні, чесне слово, ні. У Вас в Берліні театри набагато кращі, й, можливо, – а швидше за все так воно і буде, – сама тільки мізерія театральної зали, де все це відбувається, не дозволить Вам туди навіть увійти. Так що мені тепер усе, що я тут написав, випадало б порвати, і принаймні з цього мого бажання прошу зробити висновок, що радити Вам туди сходити я не збирався.
І ось цим маю закінчити ту частину неділі, що її я провів за листом до Вас? Але вже пізно і щодалі пізніє, і мені треба поквапитись, якщо я хочу перед своєю нічною зміною ще захопити трохи сну. Одне безсумнівно: без цього, хай навіть такого незадовільного листа мені б узагалі сну не бачити.
А тепер – на все добре! Нещасна пошта, Ваш лист, мабуть, уже цілий день лежить десь тут, у Празі, а мене його позбавляють! На все добре!
Ну ось, вже й північ минула, а я й справді тільки коректури встиг поробити, і поспати не вдалося, і для себе нічого не писав. І починати зараз вже пізно, надто ж тому, що я не спав, і в ліжко тепер ляжу, придушивши внутрішній неспокій і безуспішно борючись з безсонням. Ви, напевно, давно вже спите, і я недобре роблю, впираючись у Ваш сон цим коротким нічним умовлянням. Але я саме знову зазирнув у Вашого останнього листа і подумав, що, може, Вам варто кинути роботу у професора? Я, щоправда, не знаю, що це за робота, але нехай навіть він з вечора у вечір диктує Вам суціль самі тільки золоті
