короткий термін роздобути квіти посприяли мені у рішенні відмовитися від цієї ідеї. – На Обстґассе і Ґрабені[12] бесіду підтримував здебільшого пан директор Брод, а Ви тільки встигли розповісти історію про те, як мати відчиняє Вам вхідні двері за умовним сигналом, коли Ви на вулиці плескаєте в долоні, – з приводу цієї історії Вам, до речі, ще доведеться дещо мені пояснити. А решту часу було ганебно змарновано на порівняння празького і берлінського громадського транспорту. Пам’ятаю, Ви ще встигли розповісти, що пополуднували у Громадському будинку[13] проти готелю. Насамкінець пан Брод дав Вам кілька дорожніх побажань, назвавши станції, на яких можна купити щось поїсти. Та Ви збиралися снідати у вагоні-ресторані. Тут з’ясувалося, що Ви забули в потязі свою парасольку, і ця дрібниця (для мене дрібниця) додала нових деталей до Вашого вигляду – натомість те, що Ви ще не спакували речі, хоча, попри це, маєте намір читати в ліжку, неабияк мене стурбувало. Напередодні вночі Ви ж теж читали до четвертої. Для дорожнього читання у Вас були з собою Бйорнсон, «Прапори над містом і гаванню»[14] і Андерсен, «Книга картин без картин»[15]. Мені здалося, що я і без Ваших слів угадав би ці книжки, хоча, звісно, про таке мені ні в світочку не здогадатися. Я в черговому нападі незручності втиснувся в одну з Вами секцію двопільних дверей і мало не стоптав Вам ноги. – Потім перед швейцаром ми всі троє ще постояли біля ліфта, за дверцятами якого, поки що розкритими, Ви ось-ось мали зникнути. Ви навіть встигли перекинутися кількома словами з швейцаром, і гордий тон Вашого голосу, – варто мені затамувати подих, – досі звучить мені у вухах. Ви не так легко дали переконати себе, що до вокзалу близько і що авто Вам не знадобиться. Щоправда, Ви думали, що їдете з вокзалу Франца Йозефа[16]. – Потім і справді настав час прощатися, я знову – як мені взагалі тоді здавалося – найневправнішим з усіх можливих способів згадав про мандрівку до Палестини, хоча і без того за вечір надто часто говорив про цей замір, який, схоже, ніхто, окрім мене, серйозно не сприймав.
Ось, мабуть, і всі – побіжно, але лише з несуттєвими, хоча і численними випусками описані – зовнішні події того вечора, які я в змозі пригадати сьогодні, по тридцяти, а то й більше, інших вечорах, проведених за минулий час у будинку Бродів і, на жаль, дещо в моїй пам’яті, ймовірно, стертих. Я записав ці свої спостереження у відповідь на Вашу фразу, що на Вас, мовляв, того вечора не особливо звертали увагу, а ще тому, що і так занадто довго опирався бажанню записати свої спогади про той вечір, поки вони ще живі. Та наразі Ви, напевно, з жахом дивитеся на стос списаного паперу перед собою і проклинаєте спершу свою необачну фразу, що викликала до життя цю лавину слів, потім себе – за те, що все ж це читатимете, поки, просто з легкої цікавості, не прочитаєте все до кінця, а ваш чай тим часом геть охолоне, і настрій урешті-решт до того зіпсується, що Ви присягнетеся всім на світі нізащо не намагатися
Нині – На Прикопі.
Роман норвезького класика Бйорнстьєрне Бйорнсона «Прапори віють над містом і над гаванню» (
Збірка поезій у прозі Ганса-Кристіана Андерсена.
Тепер – головний вокзал Праги.
