Професор Вільчур. Тадеуш Доленга-Мостович
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Професор Вільчур - Тадеуш Доленга-Мостович страница 13
Не важко було помітити, що вчорашня газетна інформація тут уже була відома всім. Доповідаючи про програму дня і стан хворих, доктор Жук так насправді й не наважився запитати Вільчура ні про що, але його погляд свідчив, що питання крутилися на кінці язика.
Програма передбачала шість операцій: одну трепанацію черепа, три операції зі складання зламаних кісток кінцівок та операцію апендициту у чотирнадцятирічної дівчинки, яку привезли вночі. Окрім першої, всі операції були легкими та звичайними.
Після годинного обходу професор перейшов в операційну. Від того пам’ятного випадку з Донатом він додатково оглядав кожного пацієнта особисто, перевіряючи стан його серця, чи страждає він на підвищену чутливість до будь-якого зі знеболюючих засобів. Це забирало багато часу, але він волів краще покладатися лише на себе.
Перша операція тривала понад годину і пройшла ідеально. Гнійну інфекцію мозку було розрізано й очищено. Наступні теж пройшли легко. Останню ж Вільчур вирішив відкласти на півгодини. Він мусив відпочити. Безсонна ніч і нервове напруження зробили свою справу. Коли він сидів у кабінеті, зайшов Добранецький, привітався і сказав:
– Казав мені Ранцевич, що ви втомились. Може, до цієї операції на апендицит призначити когось іншого?
– Ні, дякую, пане, – бліда посмішка з’явилася на обличчі Вільчура.
– Бо я зараз вільний… Можливо…
– Ні. Дуже дякую, – Вільчур не міг приховати роздратованого тону.
Він підвівся і натиснув на дзвінок.
– Пацієнтку в операційну, – пролунав за дверима голос санітара.
Добранецький пішов. Вільчур відчинив зручну шафку, вийняв банку з бромом, налив досить велику дозу в склянку і запив водою.
На той момент, коли він приступив до операції, він був абсолютно спокійний і впевнений у кожному своєму русі. Косий розріз був точно виміряний. Кілька крапель крові на білій жировій основі та синьо-фіолетовий клубок кишок. Розпечений дріт електричного апарату коротким, різким шипінням виконав своє завдання, й опухле хробакоподібне охвістя апендиксу опинилось у склянці з формаліном. Операція підходила до кінця. На сорок п’ятій хвилині професор Вільчур наклав шви.
– …дванадцять, тринадцять, чотирнадцять, п’ятнадцять, – доктор Жук рахував інструменти.
Хвору вивели з операційної.
– Бракує одного, – спокійно сказав доктор Жук.
Мить розгубленості. Професор Вільчур, який уже знімав маску, сказав хрипким голосом:
– Назад на стіл.
Черевну порожнину довелося відкрити вдруге, щоб дістати з живота невеликий металевий предмет, який виблискував нікелем. Спека в операційній і втома довели до того, що Вільчур останнім зусиллям волі утримував свій мозок у свідомості,