Професор Вільчур. Тадеуш Доленга-Мостович

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Професор Вільчур - Тадеуш Доленга-Мостович страница 13

Професор Вільчур - Тадеуш Доленга-Мостович Зарубіжні авторські зібрання

Скачать книгу

сіре, стомлене і набрякле обличчя. Незважаючи на втому, він змусив себе старанно поголитись і рівно о восьмій з’явився у клініці.

      Не важко було помітити, що вчорашня газетна інформація тут уже була відома всім. Доповідаючи про програму дня і стан хворих, доктор Жук так насправді й не наважився запитати Вільчура ні про що, але його погляд свідчив, що питання крутилися на кінці язика.

      Програма передбачала шість операцій: одну трепанацію черепа, три операції зі складання зламаних кісток кінцівок та операцію апендициту у чотирнадцятирічної дівчинки, яку привезли вночі. Окрім першої, всі операції були легкими та звичайними.

      Після годинного обходу професор перейшов в операційну. Від того пам’ятного випадку з Донатом він додатково оглядав кожного пацієнта особисто, перевіряючи стан його серця, чи страждає він на підвищену чутливість до будь-якого зі знеболюючих засобів. Це забирало багато часу, але він волів краще покладатися лише на себе.

      Перша операція тривала понад годину і пройшла ідеально. Гнійну інфекцію мозку було розрізано й очищено. Наступні теж пройшли легко. Останню ж Вільчур вирішив відкласти на півгодини. Він мусив відпочити. Безсонна ніч і нервове напруження зробили свою справу. Коли він сидів у кабінеті, зайшов Добранецький, привітався і сказав:

      – Казав мені Ранцевич, що ви втомились. Може, до цієї операції на апендицит призначити когось іншого?

      – Ні, дякую, пане, – бліда посмішка з’явилася на обличчі Вільчура.

      – Бо я зараз вільний… Можливо…

      – Ні. Дуже дякую, – Вільчур не міг приховати роздратованого тону.

      Він підвівся і натиснув на дзвінок.

      – Пацієнтку в операційну, – пролунав за дверима голос санітара.

      Добранецький пішов. Вільчур відчинив зручну шафку, вийняв банку з бромом, налив досить велику дозу в склянку і запив водою.

      На той момент, коли він приступив до операції, він був абсолютно спокійний і впевнений у кожному своєму русі. Косий розріз був точно виміряний. Кілька крапель крові на білій жировій основі та синьо-фіолетовий клубок кишок. Розпечений дріт електричного апарату коротким, різким шипінням виконав своє завдання, й опухле хробакоподібне охвістя апендиксу опинилось у склянці з формаліном. Операція підходила до кінця. На сорок п’ятій хвилині професор Вільчур наклав шви.

      – …дванадцять, тринадцять, чотирнадцять, п’ятнадцять, – доктор Жук рахував інструменти.

      Хвору вивели з операційної.

      – Бракує одного, – спокійно сказав доктор Жук.

      Мить розгубленості. Професор Вільчур, який уже знімав маску, сказав хрипким голосом:

      – Назад на стіл.

      Черевну порожнину довелося відкрити вдруге, щоб дістати з живота невеликий металевий предмет, який виблискував нікелем. Спека в операційній і втома довели до того, що Вільчур останнім зусиллям волі утримував свій мозок у свідомості,

Скачать книгу