вдивлявся в обличчя професора, потім ледь усміхнувся і сказав:
– How do you do, darling[1]!
– Звідки я вас знаю? – спитав Вільчур.
Пацієнт в усмішці оголив гнилі зуби.
– Нас представив церемонімейстер на прийомі у княгині Монтекукули.
Професор засміявся.
– Авжеж, я також пізнаю ваш голос і те, як ви говорите.
– Це не важко, mon cher[2]. У мене є звичка змінювати голос лише один раз у житті. У період хлоп’ячої мутації. Що ж до того, як я говорю, я ніколи не перестаю бути вишуканим.
Професор підтягнув стілець і сів.
– Мабуть, це було дуже давно, – задумливо сказав він.
Омела заплющив очі.
– Якби я міг ще дивуватися іще чомусь на цьому світі, то б здивувався, що ми не зустрічаємось на тому. Який збіг обставин! Якщо мене не зраджує пам’ять, пан добродій багато років тому був позбавлений можливості продовжувати своє життя і був відправлений ad patres[3]. Кілька щирих друзів нещодавно відправили мене в тому ж напрямку. І ось ми зустрічаємось у теплій лікарні. Ви лікар?
– Так, – підтвердив Вільчур. – Я оперував вас. Вас не по-людськи порізали.
– Мені дуже прикро, що я вас турбував, signore[4]. Mille grazzia[5]. Але оскільки ви лікар, перш за все скажіть мені, чи не відрізали мені якоїсь кінцівки.
– Ні. Ви будете цілком здоровий.
– Це дуже приємна новина. Приємна для Дрожджика, який там напевно сумує за мною і виплакує свої красиві очі. Ви, dottore[6], пригадуєте Дрожджика?
– Дрожджика? – нахмурився професор.
– Так, my dear[7], я говорю про відомий établissement[8] Дрожджик, rue[9] Вітебська quinze[10]… Третьорозрядний, з точки зору доннощиків, ресторан, але першокласний у соціальному, моральному та товариському плані. Établissement Дрожджик. Це вам нічого не говорить? Rendez-vous[11] елегантної Варшави. High life[12]… Там, власне, ми мали честь і задоволення…
Професор Вільчур потер лоб.
– Хіба?.. То це ви… ви… мене тоді зачепили на вулиці?..
– Si, amico[13]. Toczno tak, tak imienno[14]. Ми увійшли до Дрожджика, щоб при сорокап’ятивідсотковому алкогольному напої розв’язати деякі абстрактні проблеми, що нам цілком вдалося. Наскільки я пам’ятаю, у вас тоді були якісь неприємності і, на жаль, занадто роздутий гаманець в кишені. З цього дня я використовував ваш приклад як аргумент, коли проповідував доброчесність бідності. Я завжди вважав, що багатство не приносить щастя. Якби у вас тоді не було стільки грошей, вас би не вгріли ломом по голові і не топили б у ямі, з якої вибирали глину.
Омела глянув Вільчурові в очі й додав:
Як справи, дорогий
Мій дорогий
До праотців
Пане
Правильно
Лікарю
Мій дорогий
Заклад
Вулиця
П’ятнадцять
Зустріч (фр.).
Високий світ, добірне товариство
Так, друже
Так точно, саме так
