що виграв цю партію, маленький інспектор з поважним виглядом видобув годинник, відкинув кришку, зиркнув на циферблат.
– Мадам Магда не могла вбити чи організувати вбивство, бо ви знаєте її близько десять років. Якщо це вся заява, претензія виступити свідком у справі відкидається. Хоча ви, самі того, мабуть, не зрозумівши, підтвердили мою підозру. Зв’язок Лорана із продажними жінками міг ударити по гонору його дружини. І вдарив.
На Монтанів жест наспів губатий офіціант.
– На мій рахунок, Кло́де, – маленький інспектор підвівся.
– Звісно, месьє комісар.
– Ти ж знаєш мою посаду.
– Але ви неодмінно станете комісаром, месьє!
Паризькі офіціанти вміли безпомильно вгадувати потаємні бажання своїх постійних клієнтів. Клим за рік свого паризького життя вже не раз мав нагоду в тому переконатися. Він теж встав з-за столу.
– Я б хотів зустрітися з Магдою, – сказав без передмов.
– Чекав на таке прохання. Не думайте, що вам допоміг наш спільний обід. Тим більше – товариська, сподіваюсь, бесіда. Я француз, месьє Кошові, а нас вражають, навіть розчулюють певні історії. Француз не зрозуміє іншого француза, якщо той не дасть змоги чоловікові побачити кохану жінку. Особливо – після п’яти років розлуки. Тим більше – якщо чоловік думав, що втратив її назавжди. Я підпишу вам перепустку в Санте. До речі, там лише якихось дванадцять років тому сидів Гійом Аполлінер. Поета звинуватили в спробі пограбувати Лувр.
– Довели?
– Ні. Це тому, що не я вів слідство.
Монтань зараз говорив серйозно.
Цілком серйозно.
Розділ 6
Розділені ґратами
Одна в’язниця кожних п’ять років, не рахуючи табору.
Таке несподіване відкриття Кошовий зробив, щойно за ним зачинилася важка тюремна брама. Звісно, адвокатська практика вимагала відвідувати арештні будинки частіше, ніж Климові того хотілося. Проте до літа, коли він опинився в київському «Косому капонірі» не як правник, а як в’язень, ще й політичний, тюрми сприймав приблизно так само, як ескулап – лікарні. Медик навряд дивиться на стіни й звичаї лікувального закладу очима пацієнта, хворого. Тож напевне сприймає все зовсім інакше, коли доля вкладає його самого на лікарняне ліжко. З адвокатами, та чого там – і з прокурорами, взагалі будь-якими слугами закону, котрі навідуються за тюремні мури по справах, відбувається те саме. Хтось зарікається від тюрми. Та раптом – підступний, хитрий виверт долі. Людина стає в’язнем – і переступає поріг уже з зовсім іншим відчуттям.
Варто побути арештантом раз – надалі ці моторошні відчуття нікуди не подінуться.
У житті Кошового, крім «Косого капоніра», була ще львівська тюрма «Бригідки» – перше місце, де він опинився, щойно приїхав із Києва до Львова, з держави в державу, з імперії
