сказав містер Саттертвейт, – що ви вгадали, чому сер Чарльз поїхав з Лумута. Він тікав.
– Від мадемуазель Еґґ? Але ж очевидно, що він її обожнює. Навіщо тоді тікати?
– О, – відповів містер Саттертвейт, – ви не розумієте наших англо-саксонських комплексів.
Мсьє Пуаро гнув свою лінію.
– Звісно, – мовив бельгієць, – це виграшний хід. Втечи від жінки, і вона одразу побіжить за тобою. Без сумніву, серу Чарльзові, чоловіку із таким досвідом, про це відомо.
Містер Саттертвейт неабияк здивувався.
– Не думаю, що все було саме так, – зауважив він. – Скажіть, що вас сюди привело? Відпустка?
– О, у мене тепер усе життя – відпустка. Я досягнув успіху. Розбагатів. Відійшов від справ. Тепер я подорожую, щоб побачити світ.
– Це чудово, – сказав містер Саттертвейт.
– N’est-ce pas?[5]
– Мамо, – заскиглила дитина, – чим тут можна зайнятися?
– Люба, – з докором відповіла мати-англійка, – хіба не приємно приїхати за кордон і побути на сонечку?
– Так, але тут нема чого робити!
– Побігай, порозважайся. Піди подивися на море.
– Maman, – раптом прибігла французька дівчинка. – Joue avec moi[6].
Мама-француженка відірвалася від книжки.
– Amuse-toi avec ta balle, Marcelle[7].
Слухняна французька дівчинка з похмурим обличчям почала покірно кидати м’ячик.
– Je m’amuse[8], – промовив Еркюль Пуаро, але у виразі його обличчя було щось дивне.
Потім, ніби прочитавши щось на обличчі Саттертвейта, він сказав:
– А все ж ви швидко все вловлюєте. Все саме так, як ви подумали…
Бельгієць помовчав хвилину-дві, а тоді додав:
– Розумієте, я ріс у бідній родині. Дітей було багато. Нам треба було вибиватися в люди. Я пішов працювати до поліції. Працював старанно. Потроху вибудував там кар’єру. Почав здобувати собі ім’я. Здобув його. Почав здобувати міжнародну репутацію. Нарешті я змушений був звільнитися. Почалася війна. Мене поранили. Я повернувся печальним виснаженим біженцем до Англії. Одна добра леді прихистила мене. Вона померла – і не своєю смертю, ні. Її вбили. Eh bien[9], я увімкнув свій мозок. Змусив сірі клітинки працювати. Знайшов убивцю. І тут я зрозумів, що мою роботу не скінчено. Ні, насправді, мої можливості були тоді в розквіті. Так почалася моя друга кар’єра – кар’єра приватного детектива в Англії. Я розкрив багато цікавих і складних справ. О, мсьє, як я жив! Психологія людської натури просто неймовірна! Я розбагатів. Я казав собі: одного дня у мене буде стільки грошей, скільки треба. І я здійсню всі свої мрії.
Він поклав руку на коліно Саттертвейту.
– Друже мій, остерігайтеся того дня, коли ваші мрії здійсняться. Оця дитина поряд із нами – вона теж мріяла поїхати за кордон, мріяла про розваги, про те, як усе зміниться. Розумієте?
– Мабуть, – сказав містер Саттертвейт. – Відпочинок вас, певне, не тішить?
Пуаро
Правда ж? (
Мамо, побався зі мною (
Побався м’ячиком, Марсель (
Я розважаюся (
Ну що ж (
