підхід у житті часто призводить до катастрофи, проте інколи виправдовує себе. Цікаво, а де зараз сер Чарльз?
Містер Саттертвейт усміхнувся.
– А я знаю де. Він пішов по квитки у спальний вагон «Блакитного потяга». Ми з ним сьогодні повертаємося в Англію.
– Ага! – багатозначно вигукнув Пуаро. У його очах, яскравих, допитливих, хитруватих, було запитання. – Який же невгамовний наш сер Чарльз. То він, виходить, рішуче налаштований зіграти-таки свою роль детектива-аматора? Чи є інші причини?
Містер Саттертвейт не відповідав, але бельгієць, здається, розшифрував його мовчання.
– Розумію, – сказав він, – ясні очі мадемуазель служать йому маяком. Тож його кличе не тільки злочин?
– Вона написала йому, – зізнався містер Саттертвейт, – благаючи повернутися.
Пуаро кивнув.
– Цікаво, – мовив він. – Я не дуже розумію… Містер Саттертвейт перебив.
– Ви не розумієте сучасних англійських дівчат? Ну, воно й не дивно. Я і сам їх не завжди розумію. Такі дівчата, як міс Літтон-Ґор…
Тепер уже перебив детектив.
– Пробачте. Все не зовсім так. Я дуже добре розумію міс Літтон-Ґор. Я зустрічав таких, як вона, – багато таких, як вона. Ви називаєте їх сучасними, але їхній підхід, як у вас це кажуть… старий як світ.
Містер Саттертвейт трохи роздратувався. Йому здалося, що він – і тільки він – розумів Еґґ. Цей недолугий іноземець нічого не знав про молоде англійське жіноцтво.
Пуаро досі говорив. Його тон був мрійливий, задумливий.
– Як часом буває небезпечно – розбиратися в людській натурі.
– Корисно, – виправив Саттертвейт.
– Можливо. Залежить від точки зору.
– Ну, – містер Саттертвейт завагався і підвівся. Був дещо розчарований. Він закинув наживку, а рибка не піймалася. Він відчув, що його власне вміння розбиратися в людській натурі його підвело. – Вдалого вам відпочинку.
– Дякую вам.
– Заходьте до мене, коли наступного разу будете в Лондоні. – Він простягнув йому візитівку. – Ось моя адреса.
– Це дуже мило, містере Саттертвейте, залюбки.
– Що ж, тоді до побачення.
– До побачення і bon voyage[11].
Містер Саттертвейт пішов собі. Пуаро кілька секунд дивився йому вслід, а потім перевів погляд на Середземне море.
Так він сидів принаймні хвилин десять.
Аж тут знову з’явилася англійська дівчинка.
– Я подивилася на море, мамо. Що мені тепер робити?
– Чудове запитання, – пробурмотів Еркюль Пуаро собі під ніс.
Він звівся на ноги і повільно пішов у напрямку залізничних кас.
Розділ другий
Зниклий дворецький
Сер Чарльз і містер Саттертвейт сиділи в кабінеті полковника Джонсона. Начальник поліції був кремезним червонощоким чоловіком з казарменим голосом
Щасливої дороги (
