буду правити теревені, – промовив він. – Ми щойно говорили про вас, мсьє Пуаро, і про те, що сьогодні сталося. Чи не здається вам, що ситуація надто дивна?
Пуаро звів брови. Тоді запитав:
– Дивна? А що не так?
Бартолом’ю Стрендж сказав:
– Моєму другові приверзлося, що старого Беббінґтона вбили.
– А ви так не вважаєте, ні?
– Нам цікаво дізнатися, що думаєте ви.
– Звісно, йому стало зле дуже раптово, справді, дуже.
– Саме так.
Містер Саттертвейт виклав теорію про самогубство і розповів про свою пропозицію взяти вміст келиха на аналіз.
Пуаро схвально кивнув.
– Так, це не завадить. Мені, як знавцеві людської природи, здається дуже малоймовірним, щоб цього приємного безневинного чоловіка комусь захотілося вбити. Але ідею про самогубство я підтримую ще менше. Одначе келих має щось нам підказати.
– А результати аналізу – які ваші припущення щодо них?
Детектив стенув плечима.
– Мої? Я можу лише здогадуватися. Ви хочете, щоб я здогадався, якими будуть результати?
– Так. І..?
– Тоді я думаю, там знайдуть лише рештки першокласного сухого мартіні. – Він уклонився серові Чарльзу. – Щоб отруїти людину коктейлем, одним з багатьох на таці, треба докласти неабияких зусиль. І якби цей милий священик задумав скоїти суїцид, то не думаю, що він зробив би це на вечірці. Це надто нерозсудливо щодо нас. А містер Беббінґтон здався мені дуже розсудливим. – Він замовк. – Така моя думка, коли ви вже мене запитали.
На мить запала тиша. Потім сер Чарльз глибоко зітхнув. Він прочинив одне з вікон і визирнув назовні.
– Вітер посилився, – зауважив він.
Повернувся моряк, детектив секретної служби зник.
Але спостережливому містору Саттертвейту здалося, що сер Чарльз женеться за роллю, яку, врешті-решт, грати не йому.
Розділ четвертий
Нова Елейна
– Так, що ви думаєте, містере Саттертвейте? Як ви насправді вважаєте?
Містер Саттертвейт роззирнувся. Тікати було нікуди. Еґґ Літтон-Ґор заскочила його на рибальському містку. Ці молоді жінки безжалісні… і страшенно наполегливі.
– Думаю, цю ідею вклав вам у голову сер Чарльз, – сказав він.
– Ні, не вкладав. Вона була там від самого початку. Все сталося так жахливо раптово.
– Він був уже старий, і здоров’я його підводило…
Еґґ перебила Саттертвейта:
– Маячня усе це. В нього був неврит, легкі прояви ревматоїдного артриту. Він з тих, хто хоч і поскрипує, але до дев’яноста доживає. Що скажете про допит?
– Ну, він, здається, був… звичайним?
– А що скажете про свідчення Мак-Дуґала? Купа страшних термінів і все таке – детальний опис кожного органа – але чи не здалося вам, що він просто відмежувався словесною завісою? Все, що він сказав, зводилося до висновку: немає нічого такого,
