розмальованій веселками коробці та записали на прийом до лікаря-гінеколога на наступний тиждень. А до того часу суворо наказали не перевтомлюватися, більше лежати та дихати свіжим повітрям. Жінка зраділа, що принаймні зможе, не сходячи з триклятої баржі, втягнути ніздрями річкову вологу. Мріяла про це, переносячи свої речі до нової оселі на нижню палубу. Насолодитися вповні свіжістю ранкового бризу українці так і не вдалося. Ілюмінатор відкривався на акуратні жовто-блакитні сміттєві баки. Хоч вони і були щільно закриті, та сморідний дух нісся прямою стежкою до Жужиної каюти. У прекрасній безпроблемній бюргерській Швеції вирувала весна, був місяць квітень, і мухи, відчувши тепло, попрокидалися від перших промінчиків теплого сонечка та неодмінно хотіли залетіти до Людочки у гості.
Уламки минулого
Коля Бабенко добу через три кочегарить у вінницькому трамвайному депо, винаймає однокімнатну квартиру недалеко від Люсиного будинку. Вона працює в готельному господарстві секретаркою, бо вже встигла закінчити торговельний технікум. Тепер у них є власне ліжко. Нікого не потрібно боятися, ні від кого не треба тікати. Вони лежать після чергового сексу й обмінюються думками, що турбують кожного з них.
– Такі гарні, червоні… – щебече Люся, розповідаючи про модні фірмові черевички, що їх «викидали» сьогодні в центральному універмазі. – Мені мало руки не повідривали. О десятій відчиняється універмаг. Я стояла з восьмої… була лише в третьому ряду… А як відчинили, матко-бозко, всі поперли… Куди мені? Не дісталось фірми, лише оце… – Люся сміється й показує на гематому, що витатуювалася на передпліччі. Микола цілує й погладжує синяк, обіймає дівчину.
– Досить, досить, – лагідно відштовхує його Люся.
– Ні, не досить, – так само лагідно заперечує Микола.
– Ні, досить.
– Ні, не досить.
– А якщо…
– Що якщо?
– Якщо я… – дівчина сміється, їй лоскотно.
– Ти? А якщо ти… – Микола грайливо перекидає Люсю на себе.
– А як завагітнію?
Микола суворішає. Вдаючи ображеного, починає одягатися.
– Що за фантазії? – невдоволено питає.
– Чому ж фантазії?
– Досить. Пішли.
– Давай поговоримо.
– Немає про що.
– Є про що.
– Про що?
– Про те саме.
– Тобто?
– Тобто в мене затримка.
– Невелика – нестрашно…
– Три тижні.
– Йди додому. Я тобі подзвоню.
Люся на якийсь час випустила з уваги графік місячних. Згадала лише вчора, коли її зранку почало нудити. Відразу побігла до дзеркала роздивлятися себе – груди ніби набубнявіли, таке буває й перед критичними днями. Довго вдивлялася у м’язи на животі, шукаючи підтвердження вагітності, думала, що пузо починає рости на другий день. Ні, живіт як живіт, нічого
