тиша, усі задумались над планом бою. Затим слово взяв отаман Лихо:
– Панове, думаю Охрім правий, треба використати фактор неочікуваності. Напасти на червоних потрібно коли засутеніє, обійшовши їх стиха зі всіх сторін. І розпочати баталію потрібно тільки опісля того, як їх обстріляє наша батарея. Хоча воно і майже поночі, та ми маємо гарних гармашів, то думаю навіть у цей час вони червоних шрапнеллю щільно накриють, – Лихо замовк та запитально подивився на Артема. Незважаючи на те, що він і був вищим за посадою та званням в армії УНР, проте мав значно менший бойовий досвід і не приймав участі у Листопадовому поході Дієвої армії УНР 1920-го року.
– Я теж вважаю, панове-отамани, що саме так потрібно і зробити. Але додатково іще необхідно нейтралізувати міліцейську залогу у Хвостівцях, бо вони, почувши бій, влаштують нам по тому гарну засідку, – підвів підсумки по виробленню плану дій головний отаман об’єднаного загону.
– Пошлемо у Хвостівці Охріма з десятком піших козаків із мого загону, – додав свою думку до загального плану і Вінтоненко.
По завершенню ради отамани вирішили, що оточення роти червоних зі сторони поля бере на себе отаман Лихо, у загоні якого є багато піших козаків. А отамани Артем і Маруся із своїми кінними козаками нападуть на червоних із сторони дороги одночасно з пішими козаками Лихо. Напад відбудеться одразу ж по завершенню шістнадцятого пострілу батареї з восьми гармат. Гармати відкриють почерговий вогонь рівно о десятій годині вечора, коли усі бійці вийдуть на вихідні позиції.
В подальшому місцеві газети повідомили, що в ніч на дев’яте грудня 1920-го року в селі Яри (тепер – с. Ковалівка Немирівського району) повстанцями було вбито шістнадцять бійців 216-го полку 24-ї дивізії. Одночасно в селі Хвостівці (нині – теж село Ковалівка того ж району) повстанці побили, а потім відпустили шість міліціонерів.
Того ж дня повстанці проходили через села Головеньки, Боблів, Байраківку, Луку-Немирівську, Никифорівці у напрямі села Колюхів. Згідно офіційних джерел, «жодних збитків… бандити не вчинили. Насилля над населенням з боку банди не було» [6].
Щоб дістатись до села Колюхів потрібно було переправитись на протилежну сторону річки Південний Буг. Ця річка розпочинається у теперішній Хмельницькій області, протікає через Вінницьку, Кіровоградську, Миколаївську області та, утворивши широке гирло, впадає у Чорне море за шістдесят кілометрів від міста Миколаїв. Біля села Никифорівці ріка вже досить широка та глибока, і хоча на той час вона вже місцями затяглась кригою, проте було б дуже необачно розраховувати переправитись по тій кризі на протилежний берег. Тому і взяв Артем, який виріс у цих місцях, напрям на поромну переправу, що знаходилась між селами Никифорівці та Колюхів.
Село Колюхів розташувалось на відстані приблизно з півтора кілометри від річки Південний Буг [7]. В цю річку впадає малесенька притока, що розпочинається майже в центрі села з невеличкого джерела. По шляху протікання річечки в напрямі до Південного Бугу сільською владою з часом
