тротуаром. Тоненька фігурка, коротка зачіска, джинси – все нагадувало в ній хлопчика-підлітка, проте тендітність, добре окреслена лінія стегон, обтягнутих вузькими джинсами, жіночні плечі не давали сплутати її з юнаком. Справді, чому вона завжди самотня? У неї гарні риси обличчя, шкіра бліда, але чиста й гладенька, повні жіночні губи, виразні очі в обрамленні пухнастих вій. Не віриться, що така дівчина обділена увагою чоловіків. Тож у чому річ?
Геннадій чув, як хтось подзвонив у двері і бабуся почовгала відчиняти.
– Агов! Це я, – почув він голос Льошки. – Лугандія! – прозвучало радісно замість вітання. – Бачу, що справи вже краще?
– Привіт, Льончику! – відповів Геннадій. – Радий тебе бачити, – міцно потис руку товаришу, не втримався, обійняв його, поплескав по плечу. – Я такий радий, що ти завітав.
– Вибач, що не заходжу частіше.
– Облиш! Чи я не розумію? Таня, мама, робота, а тут ще й я! До речі, як мама?
– Хворіє. Незабаром буде оформлятися на пенсію, гадаю, що почуватиметься краще, ніж на роботі з дітлахами.
– А як справи з Тетянкою? – поцікавився Геннадій, бо до цього часу Льоня не обмовився про неї жодним словом. Гена чекав, що друг сам розповість, але він чомусь мовчав. – Ще не розлюбила?
– А чи кохала? Це ще питання, – намагаючись говорити безтурботно, сказав Льоня. – Раніше здавалося, що у нас все по-справжньому, але останнім часом чи то охололи наші відносини, чи очі у мене відкрилися. Розумієш, Генику, вона постійно заводить розмови про гроші. Згоден, що матеріальне становище відіграє значну роль у нашому житті, але воно не може проходити червоною лінією у стосунках між закоханими.
– Можливо, ти перебільшуєш? Кожна жінка хоче жити у статках, – напівжартома мовив Геннадій.
– Коли захворіла мама, то довелося багато коштів викласти на лікування, а подарунки, походеньки по кафешках із Танею довелося урізати. Одразу ж помітив невдоволення з її боку. Мені навіть здалося, що вона ладна була мене покинути, але якось усе обійшлося. Але знову пішли натяки, що справжній чоловік повинен вміти заробляти гроші, щоб вистачало на всі потреби та забаганки жінки. Мало не посварилися. Я втримався і сказав, що потрібно тоді шукати знайомства з олігархом, бо в пересічного громадянина не вистачить статків на потреби жінки. Вона щось пирснула, що потрібно знайомитися не з олігархами, а зі справжніми чоловіками, що приказка «з милим рай і в халупі» давно вже не актуальна. Слово за слово – і ми на тиждень розбіглися.
– А потім знову помирилися?
– Так, – зітхнув Льоня, – помирилися, але я відчуваю, що наші відносини стали натягнутими, як тятива. Мені здається, що я не головне у її житті, а якийсь додаток до нього, який може стати непотрібним, якщо знайдеться більш перспективний об’єкт. Мені здається, що жінка повинна дивитися на свого обранця захопленими і закоханими очима, а не зверхньо, ніби ти нікчема.
– А ти не накрутив сам себе? – Гена пильно подивився другові у вічі.
– Здається, ні, – невпевнено відповів Льоня.
