три метри тебе не помітно, – всміхнувся чоловік. – У нас навколо сосни, й ті висаджені рівними рядками, тож партизанити не зможеш – ніде сховатися навіть, щоб непомітно попісяти.
– Я не жартую, – серйозно сказала Настя, – я б ночами насипала пісок у баки техніки чи ще якусь капость робила б. Я б убивала непроханих гостей, отих ненависних «зелених чоловічків».
– Голими руками озброєних людей? – розсміявся Валерій. – Насте, не мели дурниць! Ти – доросла жінка, а не дитина. Уявляєш, як це – відібрати у людини життя? Гадаєш, ти на це здатна? Та ти жучка, який залетів у кімнату, не вбиваєш капцем, а береш акуратно ганчіркою і випускаєш на волю.
– То жучок, а загарбники – інша справа.
– Ой! Не хочу слухати твою дурню!
– То йди послухай дурню Аліси, – огризнулася Настя.
– То не дурня, а голос народу. Де в нашому місті можна дізнатися найсвіжіші новини?
– Звичайно, що на ринку! Туди рікою стікаються всі чутки й плітки.
– Ти так завжди кажеш, а багато з того, що казали на ринку, пізніше виявлялося правдою. Чи не так?
– Йди слухай, – трохи роздратовано промовила Настя.
Валерій пішов, а Настя не хотіла повертатися до компанії. Вона стомилася від постійних суперечок, коли кожен вважає себе таким політично підкованим, що має право доводити іншим свою правоту. Суперечки всюди: вдома, на робочих місцях, в міському транспорті, на базарі, у дворах, на кухнях. Люди чують лише самих себе і стали глухі до інших. Набридло!
– Можна? – Настя почула голос Вадима.
– Заходь, не зачинено, – жартівливо озвалася до друга.
– Про що задумалася?
– Щойно говорила з чоловіком про можливість появи тут «зелених чоловічків», – пояснила Настя.
– Тут? У нас? Ні, цього не буде, – заспокоїв Вадим.
– Але ж допустили їх появу в Криму?
– Є багато чого незрозумілого для нас, але я впевнений, що новий уряд зробить усе, щоб тих капосників у нас не було. Думаю, що зараз частину прикордонних військ із заходу перекинуть на східні кордони. Все буде добре, – він усміхнувся, і від щирої усмішки Вадима Насті стало на душі спокійніше.
– Ходімо до гостей, – сказала вона, – бо щось мені зимно.
Розділ 13
На новій роботі в Рубіжному Насті та Валерію було складно. Починалося все добре. Вони швидко пройшли медогляд. Зробили це ще тоді, коли працювали на колишній роботі, потому дочекалися перевірки службою безпеки, й тільки розрахувалися, наступного дня поїхали на нове місце роботи. Із позитивного було лише те, що подружжя на їхнє прохання поставили до роботи в одну зміну. Вони гадали, що знайдуть робітників із Сєвєродонецька, щоб скластися на пальне і їздити разом на роботу, але не вийшло. Виявилося, що з такими людьми у них не збігаються зміни. Тож бензин довелося купувати самотужки. Рейсовими міжміськими автобусами теж неможливо було дістатися до роботи, бо вони ходять по маршрутах лише з шостої ранку до п’ятої години вечора, а три зміни не збігаються
