style="font-size:15px;"> – Це я вас викликав, товаришу професоре. Ходіть зі мною.
Вони мовчки піднялися сходами, застеленими довгим бордовим килимком, який попід кожним східцем притримував металевий штир.
Курилас відчував тремтіння, хоча перед тим, як іти сюди, встиг випити ліки, які регулюють пульс і тиск. «Треба було краще випити горілки», – подумав він.
Полковник відчинив двері просторого кабінету і запросив усередину. Вони сіли обабіч громіздкого письмового столу. Тут усі меблі ще були польські, але, вочевидь, конфісковані в приватних помешканнях, бо усі ці креденси, що правили тепер за шафи для папок, раніше служили для посуду.
– Отже, – почав полковник, – гадаю, ви перечитали ще раз хроніку.
– Перечитав. Навіть двічі. І не розумію, що саме вас у ній зацікавило.
Полковник висунув шухляду і вийняв прозору пляшечку у формі грушки, заткану дерев’яним корком з червоним сургучем. Усередині пляшечки білів снігоподібний порошок.
– Нас цікавить оце, – полковник простягнув пляшечку професорові. Той узяв її і здивовано покрутив у пальцях.
– Що це?
– Це саме те, що зішкрябали лицарі в печері.
– Молоко Богородиці? – отерп Курилас.
– Саме так. Лицаря Ольгерда було підступно вбито в Києві. Його закопали під Софійським собором. Коли там відбулися розкопки, було знайдено його кістяк і ось цю пляшечку. Професор Грушевський перший висловив думку, що це і є те саме молоко Богородиці, яке було знайдене в печері. Правда, хтось нас випередив і частину цього порошку привласнив. Хто то міг бути, нам не вдалося з’ясувати. Однак Грушевському було заборонено про це писати і говорити. Він, звісно, не послухав, а відтак кілька істориків та археологів зникло в заметах Сибіру. Його теж було знищено. Дивуєтеся, що я вам так вільно все розповідаю? Справа в тому, що знищили цих гарних людей вороги народу. За що й самі вони у тридцять восьмому були розстріляні.
– А чим я можу допомогти?
– Ну, бачите… – полковник забрав пляшечку і сховав її до шухляди. – Вороги народу перестаралися і фактично угробили всю історичну науку. У нас нема кадрів, які могли б робити глибокі дослідження. Вся надія на тих, хто зостався у Львові. Серед них ми вибрали вас, як знаного дослідника хрестових воєн і участі в них лицарів з Галичини та Волині. Що ви думаєте про дівчину, яку було врятовано лицарями?
– За якою влаштували полювання король Балдуїн і Папа Римський?
– Так. Хто вона, на вашу думку?
– Якщо покладатися на хроніку, це вічно юна єгипетська богиня Маа або ж… Богородиця. Але ж це не більше, аніж легенда.
– Легенда легендою, та все ж є в ній певний сенс, – полковник підняв вказівного пальця догори. – В Жозефа Ернеста Ренана* є цікавий здогад, що Жанна д’Арк насправді не чула голосів архангела Михаїла, святих Катерини Александрійської і Маргарити Антіохійської. Вони не розмовляли з нею, бо вона сама була Богородицею. Дівою-Войовницею.
