Правда, ми його отримали саме з Америки. Там один винахідник Честер Карлсон ще в 1938 році створив копіювальний пристрій. Наші розвідники здобули креслення, і ми цей пристрій зібрали тут. Він, правда, спочатку добряче чорнив папір, але наші умільці його удосконалили. Працює бездоганно. Але четверта книга Єноха йому не під силу. Справа в тому, що манускрипт написаний на пергаменті зі шкури птаха Nyctanassa carcinocatactes – це давно вимерлий вид чапель. Книгу неможливо ані сфотографувати, ані скопіювати іншим способом. Тільки від руки. Але в нашого наукового працівника, якому було доручено зробити рукописну копію, спочатку віднялася права рука, а потім зупинилось серце.
Курилас обережно торкнувся рукою палітурки, хоча вже аж горів від бажання негайно зануритися в манускрипт, але водночас роздумував, наскільки це завдання може бути йому вигідним. Очевидно, що забере якийсь час, відірвавши від наукової праці, яку писав, а проте… «Чому я соромлюся? Якщо від мене щось вимагають, то і я можу?» – подумав він.
– Тоді в мене до вас прохання, – почав несміливо.
– Будь ласка, ми допоможемо всім, чим зможемо. Це ж у наших спільних інтересах.
Професор не став заперечувати думку про спільний інтерес і продовжив:
– Мені до помешкання підселили аж три сім’ї, вони дуже галасливі. Я не можу працювати в таких умовах. І ще одне… Було арештовано нашу служницю за дрібну сварку з квартирантами. Чи не можна було б її повернути? Бо, знаєте, нам з дружиною бігати по крамницях, вистоювати черги забирає чимало часу.
– Нема питань, – на диво, швидко зреагував полковник, узяв слухавку, набрав три цифри і промовив російською: – Кравцова ка мнє. – А до Куриласа знову українською: – Сьогодні ваших квартирантів уже не буде.
– А ку… куди подінуться? – затнувся професор.
– Знайдемо їм іншу квартиру. А тут для вас ще один сюрприз – і він поклав поруч із манускриптом папку. – Там усередині продовження хроніки Ольгерда.
– Що? – здивувався Курилас. – Вона ж була втрачена.
– Маєте рацію. Втрачена. Однак знайшлася. Тепер у вас є все для того, щоб розшукати Діву… – Він розгорнув папку, перегорнув кільканадцять пергаментних аркушів і показав пальцем на доволі чітке зображення вершників на останній сторінці манускрипту. – Прошу звернути увагу на цю печатку. Що ви бачите?
– Бачу двох вершників на одному коні.
– А якщо уважніше?
Професор нахилився до зображення на пергаменті.
– А! – здивувався він. – Тут три вершники!
Полковник задоволено усміхнувся.
У двері постукали, Ваврик гукнув: «Захаді!» До кабінету ввійшов військовий.
– Лєйтєнант Кравцов па вашему пріказанію прібил.
– Вот тєбє адрєс, – Ваврик простягнув папірець. – Там трі фамілії. Всєх нахєр висєліть. Сєйчас же.
– А… а куда? – розгубився той.
– А пасматрі там, чья квартіра асвабаділась. Кажется с Личаковской вивазілі каво-та… Вот туда тєх і задвінь. І закрой дєла па етай пріслугє таваріща
