ходил єм – ходив, знал єм – знав, найшли єсме – знайшли. Майбутній час дієслів твориться за допомогою допоміжного слова буду і дієслова минулого часу дійсного способу: буду ходил – буду ходити, буду робил – буду робити. У наказовому способі дієслів другої особи однини немає фінального – и; вони закінчуються на м'який приголосний, відповідно, вимовляються: сидь – сиди, ідь – іди, несь – неси, везь – вези.
На відміну від літературної норми, пасивні дієприкметники минулого часу в лемківських говорах творяться за допомогою суфіксів: – т(ий), – т(а), – т(е): гнатый – гнаний, гната – гнана, гнате – гнане; знатый – знаний, зната – знана, знате – знане.
Часто вживаний у розмовній лемківській говірці прислівник праві (запозичений зі словацької мови), що має уточнююче значення саме, власне: праві тогды я пришоу – саме тоді я прийшов. Нерідко вживається і означальний прислівник дуже в значенні багато: дуже пінязей – багато грошей, дуже зерна – багато зерна.
Щодо службових частин мови, то слід відзначити наявність у лемківських говорах діалектних слівприйменників віля, візля, ведля, які в сполученні з іменниками чи займенниками вказують на просторові відношення: візля мене – біля мене, ведля хижи – біля хати.
Специфічними в лемківських говорах є також різні частки, наприклад, протиставні: лем, ано; порівняльні: тако, гейби; часові: кой, кедь, мети: ажебы (з польськ. azeby); умовні: кед, кебы; допустові хыба, хыбал; питальні: нач, зач, кады; заперечні: ня, ніт. Мають свої специфічні особливості і лемківські говори в вигуках та звуконаслідуваннях: адя! геуси! гале! геле! ой ле! і т. п.
У синтаксисі лемківські говори не значно відрізняються від української літературної мови. З найхарактерніших лемківських особливостей в синтаксичному ладі вкажемо на вживання в багатьох випадках прикметників та займенників в ролі означення в позиції після означуваного іменника: попід гай зелений (у сучасній укр. літературній мові означення, як правило, стоїть перед означуваним словом); поширення конструкцій з прислівником так при прикметниках: так добрый = такий добрий, так злый = такий злий.
Основу лексики лемківських говорів становить, звичайно, загальнонародний український лексичний фонд. Проте для цих говорів характерне також велике багатство діалектної (в тому числі і суто лемківської) лексики, яка наявна в найрізноманітніших лексико-семантичних шарах. Для прикладу наведемо найхарактерніші специфічні лемківські слова-назви на означення будівель сільськогосподарських споруд та їх частин; різних предметів господарсько-побутового вжитку; різних страв та продуктів харчування; представників рослинного і тваринного світу; осіб за родом їх діяльності та занять тощо.
Лексика на означення будівель, сільськогосподарських споруд, їх частин та інших пов’язаних з ними предметів: хыжа – хата; заспа, засип(а) – призьба; пєц – піч; ватра – вогнище в печі, спуза – попіл, сажа; студник – колодязь; чкола (в основному Сх. Лемківщина) – школа; защипка
