репатріаційні комісії у містах Сянок і Новий Санч. Під кінець зими 1940 р. згоду на виїзд до СРСР висловило приблизно 25 тис. лемків [7, c. 57]. До цього спричинилася як москвофільська агітація, так і ставлення польських властей до корінного населення. Переважно це були лемки з Дуклянщини, Короснянщини і Змигородщини. Фактично із 25 тис. зголошених тільки 5 тис. лемків виїхало до СРСР. Це було наслідком роз'яснювальної роботи серед лемків, яку проводило національно свідоме населення.
Німці, готуючи наступ на схід, хотіли мати спокійне запілля над Сяном і Бугом, тож припинили на окупованих ними землях польський тиск на українців. Не зобов’язували вже різні польські розпорядки та обмеження, не стало польської адміністрації. Німці не дозволяли українцям ніяких політичних організацій, але в культурній і економічній ділянках можна було розгортати досить широку діяльність під проводом Українського Центрального Комітету на чолі з проф. В. Кубійовичем з центром у Кракові. У повітових містах виникали його філії – Українські Допомогові Комітети (далі УДК. – Ред.). По селах було організовано українські освітні товариства, численні українські школи.
В економічній галузі було важче. Німці експлуатували селян, а по містах запровадили карткову систему. Але і в цій ділянці УДК і кооперація зуміли поставити справу так, що села не терпіли гострої нестачі, а висилання молоді на роботу до Німеччини було обмежено до мінімуму.
Проте вже влітку 1940 р. гестапо провело арешти серед української інтелігенції. Атмосфера ставала дедалі важчою. З наближенням німецько-радянської війни німецькі окупаційні власті в Генеральній губернії ставали чимраз грізнішими. Посилено набір людей на працю до Німеччини. Спочатку лемки ще їхали радо з огляду на скруту, але з часом контингент робочої сили збільшували, а їхати було нікому. Тоді німці застосували примусовий набір.
Влада все частіше змушувала селян до важких військових робіт. На скарги німці чим далі, тим менше звертали увагу. Це призводило до зростання незадоволення, яке подекуди переростало в антифашистський опір.
На початку німецької окупації лемки мали надію, що поліпшиться їхнє соціально-економічне становище, в чому їм відмовляли уряди міжвоєнної Польщі.
Після нападу Німеччини на СРСР поведінка німців ставала дедалі брутальнішою. Почалися арешти лемків-москвофілів. З січня 1942 р. на Лемківщині широко розгорнула свою діяльність польська компартія. Перші групи Польської Робітничої партії на Лемківщині зорганізовано в селах Перегримка, Воля Цеклинська, Клопітниця. Це переважно села, де раніше активно проявлявся москвофільський рух. Всі ці групи входили до складу Підкарпатського округу.
15 березня 1939 р. гітлерівські війська окупували Чехію та Моравію, мадяри зайняли Карпатську Україну. Словаччина залишилася незалежною державою, але змушена була пристосовувати свою політику до політики та ідеології гітлерівської Німеччини. Крім окупації Карпатської України Угорщина 23 березня окупувала і 36 українських сіл на захід від річки Уж.
Українці-русини
