для мами Баер починався період зовсім нових турбот. Вона передбачала, що любовні історії, які вже зароджувалися серед її виводка, приноситимуть не тільки тривоги, а й веселощі. Зазвичай сестра була в цьому її найкращим союзником і порадником: чужі романи викликали в неї інтерес, як і тоді, коли вона сама була дівчиною.
Проте не щодо Нета. Любляче серце матері одразу ставало жорстоким, а про жодні домовленості не могло бути й мови. «Нету не вистачає мужності, й так буде завжди. Ніхто нічого не знає про його родину, життя музиканта важке, а Дейзі занадто молода. Пройде років п’ять-шість, і, ймовірно, тоді стане ясно, чи втримаються їхні почуття. Подивимося, що зміниться за час його відсутності», – таким було її останнє слово.
Про все це думала Джо, дивлячись на Нета, поки той розмовляв з її чоловіком про Лейпциг. Вона вирішила постаратися прийти до повного взаєморозуміння з ним у цьому питанні, перш ніж він поїде. Наставниця завжди говорила зі своїми хлопчиками цілком відверто про ті випробування й спокуси, які зустрічаються на шляху всіх молодих людей і часто псують їм життя, коли нікому сказати потрібне слово в потрібний момент.
Сказати його – найперший обов’язок батьків. Будь-яка делікатність тут – помилкова і не повинна утримувати їх від турботливої пильності, від ласкавого попередження, яке робить розуміння власних почуттів і вміння тримати їх під контролем головним компасом молоді, коли та залишає безпечну гавань рідного дому.
– Наближається Платон зі своїми учнями, – оголосив завжди безпосередній Тедді, коли в зал увійшов пан Марч у супроводі кількох юнаків і дівчат. Усі любили цього мудрого старого, що твердим словом підтримував свою юну паству. Багато хто з його учнів дякували йому потім все життя за допомогу, надану їхнім серцям і душам.
Бесс відразу підійшла до дідуся – вона по-особливому опікувалася ним після смерті Мармі. Навзаєм він завжди з великим задоволенням приймав ту турботливу ніжність, з якою онука присувала йому крісло й пригощала чаєм, надовго зупиняючи погляд на її золотоволосій голівці.
– Чай, що втішає всі почуття, завжди ллється тут рікою, сер. Вам пінистий кубок чи шматочок амброзії? – запитав Лорі, зупиняючись неподалік. Він походжав залою з цукорницею в одній руці та тарілкою тістечок в другій: підсолодити чию-небудь чашу життя і втамувати чийсь голод було для нього найулюбленішою справою.
– Ні того, ні того не потрібно, дякую. Онука подбає про мене, – і пан Марч обернувся до Бесс, яка присіла на бильце його крісла, простягаючи склянку парного молока.
– Бажаю їй жити довго, щоб піклуватися про вас, а мені бути поруч, щоб завжди бачити перед собою це чарівне спростування пісні, в якій співається, що «молодість і старість разом не живуть»! – відповів Лорі, дивлячись на них з усмішкою.
– Там співається про «буркотливу старість», тато, то зовсім інша справа, – поправила Бесс зі жвавістю: вона любила поезію й читала все найкраще.
– «Чи
