пішла на дно. Щоправда, уламки корабельної аварії ще довго трималися на хвилях, приносячи деякий прибуток – у всякому разі, видавцеві. Зате поспіхом написана історія, за яку авторка мріяла отримати кілька доларів, рушила з попутним вітром і мудрим лоцманом біля керма прямо до суспільного визнання й повернулася додому важко навантажена золотом і славою.
Жодна жінка, напевно, не зазнала більшого подиву, ніж той, який відчула Джозефіна Баер, коли її маленьке суденце повернулося в порт з розгорнутими прапорами, а його гармата тепер оглушувала повітря веселою канонадою. Найкращим було те, що багато добрих облич всміхалися їй і раділи разом з нею, багато дружніх рук потиснули її руку з найсердечнішими привітаннями.
Після цього все пішло якнайкраще: їй просто доводилося навантажувати свої судна й відправляти їх, одне за одним, в успішні рейси, з яких вони привозили додому все потрібне для зручності тих, кого вона любила й для кого працювала.
Джо так ніколи до кінця й не примирилася з цією несподіваною популярністю, оскільки тепер потрібно занадто мало вогню, щоб зробити багато диму, а газетний галас – не справжня слава. Щодо багатства, то воно не викликало в її душі жодних сумнівів і приймалося з вдячністю, хоч було зовсім не таким великим, як про те марилося громадськості, що завжди вирізнялася широтою натури.
Приплив, який змінив колишній відплив, тривав довго й щасливо доставив сімейний корабель в затишну гавань, де старші отримали змогу відпочити від штормів, а молодь пуститися на власних суденцях у велике плавання життям.
Просвіток, спокій і добробут оселилися в будинку на наступні роки, до радості всіх людей, які терпляче чекали, з надією працювали й віддано вірили в мудрість і справедливість Того, хто посилає розчарування, бідність і горе, щоб випробувати любов людських сердець і зробити успіх, коли він нарешті прийде, солодшим. Навколишній світ бачив це, й добрі душі раділи поліпшенню матеріального становища родини, але про ту удачу, яку Джо цінувала найбільше, про те щастя, яке ніщо не могло відібрати в неї, було відомо лише небагатьом.
Це щастя полягало в можливості зробити останні роки життя матері радісними й безтурботними, побачити, що вантаж турбот назавжди скинутий, втомлені руки відпочивають, миле обличчя не затьмарене тривогою, а ніжному серцю ніщо не заважає проявляти свої почуття, займаючись розумною благодійністю, яка приносить глибоке задоволення.
Коли Джо була дівчинкою, вона найбільше хотіла, щоб в будинку з’явився куточок, де мама могла б спокійно відпочивати після довгих років важкого, неймовірно напруженого життя. Тепер ця мрія стала щасливою дійсністю. У мами була затишна кімната, де їй були забезпечені всі можливі зручності й задоволення. Люблячі дочки доглядали за нею, поруч був добрий чоловік, на якого вона могла спертися, численні онуки своєю шанобливою прихильністю додавали світла радості у вечірні сутінки її життя.
Це був щасливий час для всіх, і Мармі раділа, як можуть радіти тільки
