шаман.
– Що? – ніби отямився від сну Іван Краузович.
– Треба присипляти малого, – повторив шаман і рішуче подивився на свого підопічного. – Інакше не виживе.
– Але ж ти ще не робив такого на зовсім грудних, хіба ні?
– Не робив… то так… – протягнув Дядя Стьопа, замислившись.
Іван Краузович запитально подивився на шамана. Той хвилину мовчав, ніби про щось розмірковуючи, потім радісно усміхнувся своїми беззубими яснами до шановного Івана, і той ураз почав спостерігати за оленями, уквітчаними зорями між рогів, і рахувати зорі в сузір’ї Гідри на пічній майоліці.
Коли Іван Краузович отямився, Дядя Стьопа вже пеленав малого в кусок їхнього єдиного цілого простирадла, як нічого й не було. Потім відчинив двері й досить грубо пхнув бабу ногою, яка заснула на порозі. Та враз скочила. «Тримай. Не намагайся нагодувати, доки сонце, що завтра зійде, не зайде знову. Тільки поїти ось цією настоянкою. Молока в тебе більше не буде. Нехай чоловік купить козу і доїть». Баба з готовністю закивала. Ага-ага… А потім намагалася схопити руки дяді Стьопи та їх навіщось поцілувати. Шаман зніяковів і відійшов вглиб кімнати. Іван Краузович закрив його своєю постаттю:
– Дядя Стьопа втомився. Однак він розуміє і візьме вашу вдячність (про себе колишній професор подумав: «Як делікатно і дипломатично. Якби я і справді був німецьким шпигуном, та ще й важливим, як уважала та трійка, що мене судила перед війною, то ось тепер міг би бути військовим аташе. Бажано десь на Карибах, де тепліше»).
– Ось, візьміть, будь ласка. Прошу… Дякую вам так, що до неба, – баба сунула якийсь пакунок у руки підопічного шамана і вклонилася аж до землі, що немовля ледь не вислизнуло з пакунка. – Ой, ну не даремно ж лікували.
Баба хихикнула і позадкувала. Іван Краузович про себе подумав: «Стандартна ситуація. Спочатку молять, потім нівелюють зцілення. Адже нікому не втямки, що могло б статися, якби не шаман…Якби я не бачив наслідків, також би нівелював… Однак я знаю, що буде далі, і що лишається після таких ось операції в оцинкованому відрі».
Ніби на підтвердження своїх думок, коли Іван Краузович зачинив двері за непроханими нічними гостями й нахилився над відром, то побачив, що в ньому лежить щось крихітне і яскраво-лимонне, і воно, немов крило пташки, ще живе й тріпоче. Іван Краузович запитально глянув на шамана. Той лежав на тапчані, на якому ночами спав, і знесилено, не мигаючи, дивився на Івана. Підопічний помітив, що Дядя Стьопа більше втомився, ніж зазвичай. Іван Краузович вирішив сісти на стул коло стола і не заважати своєму наставнику відпочити, хоча і був занепокоєний: той ніколи не прилягав на свій тапчан, якщо не збирався спати. Івану Краузовичу пригадалося, якими звичними для цивілізованої, кривавими й не такими безболісними методами відкачували гній із легень його дружині Насті. Той був таким само яскраво-лимонним, хіба що його було значно більше, і він перемішувався зі згустками
